Ліна Костенко
Щастя – це світ у краплині роси
Щастя — це світ у краплині роси,
Що блищить на листку з ранку,
І все, що носимо в душі ми,
Розквітне в кожну мить без танку.
Не в золоті, не в багатстві сіял,
Не в титулах, що людство множить,
А в тому, що серце гріяв мас,
Коли на небі радість ходить.
Радість простого дня
Коли розходиться туман з полів,
І сонце золотить траву,
Коли душа вивільнюється з оков —
Вже щастя чую я в крові.
Не потрібні мені палаци й слава,
Не потрібні багатства й честь,
Мені б помежи землі й неба
Одну мить чистої радості мати.
Філософія мить
В одній мить весь світ вміщається,
Якщо розумієш його мову,
Якщо серцем ти відкриваєшся
До першої стихії розмови.
Щастя — це не далекий град,
Що дреманиці людські чарує,
Це золотий і чистий сад,
Що в нас самих благоденствує.
Крила надії
Дай мені крила надії, господи,
Щоб в небо вздетися хоч раз,
Щоб знати: світ не без божественних благ,
І щастя існує для нас.
Вона найбільша правда світу,
Коли дитину чуєш ти,
Коли в серцях запалює світло
Священне слово “люблю” ти.
Сад душі
В душі моїй квітник цвіте,
Де розцвітають всі мрії,
І там, де боль уже не їсте,
Там радість, там гармонія.
Я садівничок свої мрій,
Поливаю їх із крниці,
І щастя виростає в мій
Червоних серцем праці.
Божественне в звичайному
Божественне в звичайному живе,
В руках матері, що дитину гріє,
В старика очах, що світ обіймає,
В кожній мить, що минає у нас.
Ми шукаємо щастя далеко,
А воно — при нас, близько, близько,
В кожному диханні, в кожній мить,
В тому, щоб в світі нам по сильнішо жить.
Тиха радість
Тиха радість — це найкраща з радостей,
Що приходить не з шумом, не з гвалтом,
А крадьозом, як весняна радість,
Як перший сніг, як вечірній мисль.
Не змаїш, не скажеш про неї,
Лиш душу чуєш, як вона гріє,
Як дух твій піднімається вгору,
І дивне стає все просто й мудро.
Серце як храм
Храм серця — це святиня світу,
Де все живе, де все поет,
Де щастя, як божественна молитва,
Святе таїнство дарує світ.
Охраняй його від злиднів, бурі,
Оберігай від холодних слів,
І щастя в тебе буде в грудях жити,
Як вічний, незаходимий спів.
Дитинства відлуння
О, дитинство! Золота пора!
Коли щастя було так просто й чисто,
Коли лилось із серця як ріка,
І не питали, чи це справедливо.
Вернися, дитячо, до мене,
Верни мені священну чистоту,
Коли я мав у кожній мить веснів,
Найчистіше та найсвятіше благо.
Мудрість старості
Старість учить мене щастю справжньому,
Що не в бігу, не в брізі суму,
А в спокої, в прийманні вічному,
В розумінні смислу й красоти світу.
Коли вже крок сповільнюю я,
І виднішають вже день-денечки,
Щоб щастя просто розпізнав я,
У звичних, скромних дрібниці.
Пісня радості
Співаю радість я в душі,
Хоч світ й темніє часом й виє,
Співаю, щоб не впасти в ніч,
Щоб щастя крилом мною пліває.
Не потрібна мені велика поза,
Достатньо мне одна крупинка світла,
Щоб знати: після всіх бід і грози
Приходить день, прекрасний й світлий.
Любов – квітня щастя
Любов — це праквітня щастя,
З якої виростає все святе,
Без неї сір весь світ і пусто,
З нею — все чуде й розцвітає.
Люби, мій друже, люби й піддавайся,
Люби безсумніше й святіше,
І щастя в тебе поселяється,
Як сонце, що мінлює в животі.
Тиша як дар
Тиша — це дар божественний святий,
Що дарує серцю мудрість стану,
Коли замовкнув весь людський гвалт,
І чує серце вічність й духов.
У тишині я знайшов щастя,
В молчанні, що святіше слів,
В тому, щоб просто бути, без мяти,
Без шуму, в світлі, без розривів.
Добрість як закон
Добрість — це закон душі святої,
Що керує щастям у світі,
Коли ти добро сіяєш з собою,
Воно повертся до тебе в звіді.
Щастя рідко приходить від насильства,
Від зла, від гордості й утиску,
Але приходить від добра й всесильства,
З любові, прощення й блаженства.
Спомини як діаманти
Спомини — це діаманти пам’яті,
Що блищать в душі мою, як звіді,
Не всі вони приносять радість щастя,
Але в них весь мій світ душі.
І щастя в спомині шукаю я,
В минулих днях, що не вернуть,
Де молоддю сяяла я,
І розум мав простоту й снагу.
Благодійність серця
Благодійність серця — це найбільша радість,
Що дарує нам щастя в житті,
Коли чуєш: помагаю я в біді,
Що людям стає легче, світліше.
О, як гріє серце добра дія,
Як піднімає душу в небосхил,
Як щастя виростає із жалю,
Коли людиною спішиш ти.
Мить перетворення
Одна мить, і весь світ перетворюється,
Коли в серці запалює ся світло,
Коли розумієш, що щастя не далеко,
Що треба лиш розкрити серце.
І я пишу про цю святую мить,
Про перерoding душі й переродження,
Про те, як впав я вниз, в безодню,
І піднявся щасливий в небо.
Вільність як блаженство
Вільність — це найбільше щастя в світі,
Коли не скувана душа, коли летить,
Коли не носиш на плечах кайдани,
А крилами піднімаєшся в небес.
О, як гарячо я люблю свободу,
Як щастя чую в кожному диханні,
Коли не скутий я путами неволі,
А сам собою володію я.
Роса як символ
Роса — це символ новизни й ранку,
Коли душа розквітає знов,
Коли від’їжджаєш ты від спанку,
І чуєш голос внутрішніх слів.
І щастя, як роса в траві,
Приходить разом з новою порою,
З надією, що в кожній гарячій крові,
З напевою священної мелодії.
Правда як святиня
Правда — це найсвятіша храм душі,
Де щастя поселяється, де міцне,
Коли ти знаєш: мислю я, кажу, живу
По совісті, по правді, по благу.
І щастя в правді знайшов я,
В тому, щоб жити без обману,
В тому, щоб дивитись в очі світу,
І знати: чист я перед богом.
Творчість як молитва
Творчість — це найвища форма щастя,
Коли з душі виходять звуки,
Коли утворюю я красу й гармонію,
Коли творю, то молюся я.
О, як благодатне це почуття,
Коли рука пишучи летить,
Коли слова самі народжуються,
І щастя переповнює мою грудь.
Смирення як мудрість
Смирення — це велика мудрість світу,
Коли знаєш свої межи, свої слабості,
Коли не вирвався ти від природи,
А приймаєш її закон як блаженство.
І щастя в смиренні живе,
В прийманні того, що неможна змінити,
В умінні радуватись дрібницям,
У світлому й простому поклоніні.
Вода як метафора
Вода — стиха живу, що світ живить,
Як щастя, що від’їжджає й повертається,
Як риба, що на сонці блищить,
Як джерело, що ніколи не висихає.
І я, як вода, текую в світі,
Пошукаючи свого морського крім,
І щастя, як волна за мною йде,
Коли я слідую закону природи.
Ночі як療癒
Ночі дарують нам виліковування,
Коли день вже в суму скінчився,
Когда в темряві мудрість наступає,
І щастя в тиші пробуджується.
О, священна, чарівна ніч!
Ти даруєш людям мир й утіху,
Ти гасиш біль, ти дарунок вільний,
Де щастя править вічно й вільно.
Мова як магія
Мова — це магія слів святих,
Що передають щастя, біль, утіху,
Коли я пишу, то творю я світи,
І щастя народжується в кожнім слові.
О, як святая мова! Як велика!
Як пісня, що лунає крізь століття,
Як щастя, що передається з вуст,
У словах, що вміщують смисл Всесвіту.
Мистецтво як шлях
Мистецтво — це святий шлях до щастя,
Коли твориш, то віднаходиш себе,
Коли вираджаєш душу в мистецтві,
То щастя плаває в кожній лінії.
І я дякую долі за мистецтво,
За те, що дало мені крила й волю,
За те, що через слово знаходжу я
Святе, вічне й велике щастя.
Ласка як серце
Ласка — це серце всесвіту святого,
Що передається від людини до людини,
Коли чуєш ти ласку і прощення,
То щастя приходить мов весна.
О, як щаслива людина, якій честь
Отримати ласку, милість, прощення,
Як зважко їй жити в світі, де є
Лиш холод, жорстокість, огірчення.
Молитва як дихання
Молитва — це дихання душі святої,
Коли звертаєшся до вищого, до бога,
Коли просиш благословення й щастя,
І серце твоє миттю затихає.
І щастя в молитві знайшов я,
В тому, щоб бути невеликим, скромним,
В тому, щоб просити, благодарити,
І відчувати присутність вищу.
Надія як опора
Надія — це опора життя й духу,
Коли все падає, коли нема виходу,
Когда залишається надія сама,
То щастя світить серед темноти.
О, благославена надія! О, велика!
Ти спасала мене багато разів,
Ти дарувала щастя й мужність,
Коли я стояв на грані прірви.
Краса як релігія
Краса — це релігія святої істини,
Коли бачиш ти прекрасне,
Коли затримуєшся в захваті й чуді,
То щастя огортає тебе, як сніг.
І я поклоняюся красі світу,
Кожній деталі, кожній лінії,
І щастя в мене поливає крізь,
Коли я розумію це чудо.
Смерть як учитель
Смерть вчить нас щастю справжньому,
Коли знаєш, що час скінчиться,
Коли усвідомлюєш, як мало часу,
То щастя набирає справжнього смислу.
І щастя не в борні, не в гоні,
А в прийманні того, що залишилось,
В пошані до кожної мить живу,
У розумінні, що життя святе.
Повернення до коренів
Повернення до коренів — це щастя велике,
Коли згадуєш ти про дитинство, про малу батьківщину,
Коли в душі твоїй жива ще мова предків,
То щастя жде тебе в старій хаті.
І я повертаюся часто духом,
До того часу, до тих людей,
До того, що залишилось у пам’яті,
І щастя затопить мене в сльозах.
Світло як істина
Світло — це символ істини святої,
Коли розумієш ти правду світу,
Коли розходиться мрак невільства,
Коли щастя приходить мов промінь.
О, благославене світло Істини!
Ти скасуєш темряву і страх,
Ти дарунок всім, хто ищет справедливість,
Ти щастя, що сяє в душі безсмертній.
Пісня життя
Співаю пісню я про буття,
Про щастя, біль, про долю й про свободу,
Про те, що дарує нам господь святий,
І про те, що ми творимо самі.
І та пісня вічна, як світло сонця,
Вона передається від батька до сина,
І щастя в ній живе, вічне й святе,
Мов музика космічна, вічна й мудра.
Єдність як храм
Єдність — це найбільше щастя для сумісноти,
Коли люди разом тримаються за руки,
Коли немає розколу, немає спліткувань,
То щастя воцарюється в їхніх сердцях.
О, як мне хочеться, щоб світ був єдиний,
Щоб нема було зради, ненависти, біди,
Щоб щастя було спільне для всіх людей,
І священна єдність світила їм вічно.
Простота як багатство
Простота — це справжнє багатство душі,
Коли не носиш ти маски, не лгаш,
Коли простий і чистий, як першопроходець,
То щастя живе в тобі, мов вода.
І я люблю простоту й відчайдушність,
Коли людина розкривається повністю,
Коли не клепає перед собою стіну,
А живе щасливо, простенько й чесно.
Завершення днів
В завершені днів жди я щастя великого,
Коли можна буде промовити: “Вповні прожив”,
Коли не буде жалю, коли буде миро й спокій,
Коли щастя розцвіте в останніх мить.
І я готуюся до цієї миті щасливої,
Розумію кожен день, як чудо, як дар,
І щастя в мене тут, зараз, в цій мить живій,
У кожному диханні, у кожному серцебитті.
