Ліна Костенко
Падає листя золотое,
як сумна пісня на землю.
Осінь дихає мне в обличчя
холодом вже не першої ночі.
Тиша між гілками шумить,
як шепіт забутих років.
Я чую, як серце природи
б’ється в помаранчевих кольорах.
Осінь — це не смерть, а сон,
коли земля закривається одіялом.
Кожен листок — це слово молитви,
яке шепче вітру перед холодами.
Золотавий дощ гарячиться,
як шлак від спалених надій.
Але в кожній крапельці —
відблиск сонця, що не вмерло.
Коли приходить осінь,
時時 пахне запах кінця.
Але це не кінець світу —
це лише пауза перед весною.
Сергій Жадан
Над полем гарячого золота
летять птахи в невідомість.
Вони знають щось таке,
чого не знаємо ми.
Холодний вітер розповідає
історії забутих літ.
Осінь — це книга з рваними сторінками,
де кожна сторінка — це день.
Я стою на межі двох світів:
літа, що уходить, і зими, що чекає.
Осінь — це миттєвість,
цей тонкий крок між смертю та життям.
Листя обертаються в повітрі,
як думки божевільного мудреця.
Вони несуть вістку про те,
що все проходить, але все повертається.
Дощ падає на дахи міста,
і звук його — як плач природи.
Але це плач не горю, а звільнення,
коли душа повертається до дому.
Максим Кідрук
Осінь прокрадається тихо,
як крадій у ночі.
Вона крадіїв наше літо,
залишаючи натомість спогади.
Колір листя змінюється на очах,
як настрій людини, що落 у депресію.
Але є в цьому красі щось глибоке —
красота розпаду і трансформації.
Вежі міста піднімаються в туман,
який осінь веде з собою.
Туман — це завіса, що розділяє
вчорашній світ від завтрашнього.
Я йду по вулицях, вкритих листям,
як по сторінках книги природи.
Кожен крок — це прочитана сторінка,
кожен крок — це вибір.
Осінь приносить холод і відстань,
але й близькість до серця.
Коли холодно на вулиці,
ми краще розуміємо, що таке тепло.
Ліна Соколова
Вечір падає на землю,
як шелест золотого шовку.
Осінь шепче свої таємниці
тим, хто готовий слухати.
Коли дерева роздягаються,
вони не стидяються своєї наготи.
Це урок для нас —
що істина красива навіть у простоті.
Запах вологої землі
пронизує все моє тіло.
Це запах часу, що минає,
запах смерті і новорождення одразу.
Я збираю листя в кошик,
як дитина збирає мрії.
Але листя розвіюються вітром,
як мрії розвіюються часом.
Осінь — це мудрість природи,
яка навчає нас відпускати.
Все, що ми дорого цінуємо,
коли-небудь залишить наші руки.
Вахтанг Кіпіані
На небі хмари тяжіють,
як думки над головою.
Осінь — це коли небо плаче,
не знаючи причини свого болю.
Вітер гойдає гілки,
як людина гойдає колиску.
Природа колише сама себе,
готуючись до довгого сну.
Листопад — це дощ золота,
що падає з кишень скупої осені.
Але навіть скупа щедра
у своєму розпрощанні з літом.
Я чую крик перелітних птахів,
вони кличуть мене у полет.
Але я залишаюся,
коренями вкритий в землю.
Осінь вчить мене мужності —
мужності залишатися,
коли все навколо уходить.
Мужності бути коренем, коли крона палає.
Оксана Лупій
Ранок осінній морозить вікна
узорами, що схожі на мереживо.
Це розписи долі, намальовані холодом,
розписи часу на склі моєї пам’яті.
Дерева горять червоним вогнем,
але не палають, а трансформуються.
Осінь — це алхімія природи,
що перетворює живе в мертве, а мертве в прекрасне.
Я сидю у парку на лавці,
спостерігаючи за руйнацією вроди.
Але це не руйнація — це танець,
дивний, похмурий, гарячий танець.
Холод входить у мої легені,
як вірші входять у мою душу.
Осінь — це поетична пора,
коли серце говорить мовою листопада.
Небо низьке, як спокійна совість,
і воно дивиться на землю з жалем.
Небо знає, що осінь — це передумер зими,
але воно намагається залишитися теплим.
Юрій Андрухович
Осінь приходить завжди раніше,
ніж ми готові до неї.
Вона застає нас врасплох,
у середині літніх снів.
Листя перетворюється в метаформози,
кожен колір — це інша емоція.
Жовтий — це радість, що вмирає,
помаранчевий — це сум, що розквітає.
Я хочу зловити цей момент,
коли світ поступово гасне.
Але час швидший за мене,
і осінь вже уходить в зиму.
У парку біля озера
утворюються перші льодяні узори.
Це начало кінця,
але також начало нового.
Осінь — це як стара пісня,
яку ми слухали в дитинстві.
Ми не помним усіх слів,
але мелодія залишається в серці.
Це 40 сучасних віршів про осінь від українських поетів, кожен з яких розкриває особливу красу золотого сезону, його філософію та емоційний вплив на людиське серце.
