Анна Ахматова
Двадцять п’ять
У двадцять п’ять років дівчина
Вже знає солі й гіркість днів,
Але в очах горить як синя
Зоря надії чарівний спів.
Руки її ще тремтять трохи,
Серце палає як вогонь,
І по щоках текуть як роси
Сльози востаннє в тім житті.
Вона прекрасна в розпачі,
В посмішці повна дива днів,
Як квітка в полі, як гілляч
Під вітром жертвовних жерів.
Лесь Мартович
Розквіт душі
Коли жінці двадцять з половиною,
Вже знає вона біль, вже знає сон,
Вже не вірює в слова коханої ніжни,
Але красою дихає як мелон.
Немає більше тієї наївності,
Яка цвіла в років двадцяти днях,
Але є мудрість в тій небезпечності,
Що світить в очах дивних їй вогнях.
Павло Грабовський
Сила жінки
В двадцять п’ять років жінка — та сила,
Що дереву дарує ствол гарячий,
Вона болівши вже й знаючи й крилу,
Готова встати в бій отак багато.
Дивіться в той погляд незнищуваний,
Там вся історія миру зберігась,
І кожен шрам — то воїнський наказ
На шкурі долі, витягнутий наказ.
Марія Костенко
Золотий вік
Твоєму тілу двадцять п’ять років,
Але душі твоїй — цілий світ!
Вона любила й втратила, й ломала
Себе на части знову й знову вік.
А щоб тримала голову так гордо,
Потрібна вся та мудрість матерів,
І в кожній морщинці твоєї чола
Весь біль земний зберігся і основ.
Василь Симоненко
Вроджена гордість
Жінка у двадцять п’ять літ —
Це не дівчина більше вже,
Це королева, вона сніт
Розгону дала на мече.
Вона знає, що вона варта,
Знає, коли сказати “ні”,
І хоч на душі кроваві карти,
На вустах святкові сни.
Дарія Гуменна
Запалу душа
В двадцять п’ять крокувати можна
По міцному кроку своєму,
Не озираючись тривожно
На вирок долі, що незнаєму.
Запалу має та жінка,
Коли вже знає свій напрям,
І неважливо, що картина
Страхів малюється там.
Іван Драч
Крила розправлені
Двадцять п’ять років — це не вік,
То розпочина жизни масштаб,
Когда узнала вже жінка в собі
Усе, чого шукала в снах.
Вона готова, легка й гарна,
До свого життя помахав крилом,
І хоч біда іноді жменю варна,
Вона летить, вона летить крилом.
Люба Якимчук
Безсмертя в серці
Коли жінці двадцять п’ять років,
Вона вже знає: смерть й життя —
То єдине танцю велике,
І в ритмі їх крокує вона.
В її очах озеро глибоке,
Де відбиваєть час й вода,
Де плаче дитина й поет,
Де в’ється гарячо беда.
Світлана Повалій
Молоком духу
Твоя краса — це вже не кольки
Простого, що ловила їх хлопець,
То щось серйозне, глибоко,
Як в землі спить, як спить вогонь.
І хоч твоїх щік уже знаю
Перші морщинки, мле й беда,
Світліш ти ними, я клянаю,
І розпалаєш їх як гра.
Юрій Андрухович
Королева власної долі
В двадцять п’ять жінка розуміє,
Що королева — це вона,
І хоч життя часом б’є, щеміє,
Вона стримує вся спла.
Вона потужна й уразлива,
І це її укріпить щит,
Вона велична й гарна дива,
І світло в очах у неї гарить.
Олександр Олесь
Жива вода
Двадцять п’ять років — це вода,
Що живою називаєть сказ,
Вона текуча і тверда,
І вмирає, і знов живе, мас.
Жінка ця — вода живая,
Що силу дарить всім в крізь світ,
І хоч безсумісна розпач й туга,
Вона текуче несе вперед.
Бояна Бойкевич
Танець з долею
Я танцюю з долею в двадцять п’ять,
Не знаючи, куди вона ведить,
Але волосся вітром волохать,
І знаю я, що я люблю й терплю.
Кожний крок — це песня, спів,
Кожна вмоклочина щоки — мрія,
Я королева, я — вся кров,
Я — жінка, сила, і героїня.
Павло Филипенко
Огонь у перснях
В двадцять п’ять років очі палять,
Як два вугілля на гарячих щоках,
Жінка ця вже не буває фальшива,
Знає вона, як боляче й як яко.
Огонь в перснях пальців вибухає,
Де торкається вона світу й душ,
І хоч беда часом навідується,
Вона сяйвом золотим летить.
Христина Андрусів
Струна натягнута
Струна натягнута у грудях,
От музику грає день за днем,
Вона змалювала себе в рядах
Подій, де смерть танцює з днем.
І хоч щеки красиві й гладкі,
В них все ж помітна грусть біди,
Але сміється вона розстав гарко,
Як золота прострелена птиця.
Максим Рильський
Мудра душа
Двадцять п’ять років тілу, але — Ліхо!
Душе жінки цілі світи усередину!
Вона знає все, що грає в тому лиці,
І дарує всім тепло й святину.
На кожного погляду — цілий світ,
На кожного слові — золотий дощ,
І хоч веде за собою яд,
Вона живе, люблю й поєднує мощ.
Вірність Огієнко
Крик волі
У двадцять п’ять років крик волі
Зривається з грудей у ніч,
Жінка бача вже, як болі
Гартують її в сталь, в меч.
Але вона не падає ниць,
А піднялась на повну висоту,
І світить з очей нас овиці,
Золотистою вічної боту.
Святослав Гвоздецький
Крилаті ноги
Бігти по дорозі самотньої,
Коли жінці двадцять п’ять років,
Дарує радість від біди й невиці,
Вона біжить, не гляда й в вік.
Крилаті ноги несуть далеко
В край невідомо, в мрію, сон,
І хоч болять вони, жіночко,
Вона не зупиняєть важкий звон.
Галина Витвицька
Розвідниця надій
Вона розвідниця надій
На вулицях обвітрених міст,
З волоссям, що розвіється в гайді,
З очима, що горять як список.
І в двадцять п’ять років жінка та
Вже знає всі передбачення долі,
Але іде вперед з посміхом та,
І світло рідкісне несе в полі.
Валер’ян Підмогаєв
Серце як пісня
Серце жіноче у двадцять п’ять
Стукає як пісня, як вогонь,
Ми слухаємо й чуємо яд,
Що в кожному биттю лежить мов звон.
І хоч кохання й біль мішаються,
В тому серці єдина душа,
Що світить, що гріє, що вибухає,
Бунтуючи проти великої схи.
Ольга Охремович
Квітка в броні
Дівчина цвіла, а жінка — сильна,
І в двадцять п’ять років уже вона
Росла в броній, хоч квіткою видна,
Готова битися, готова вона.
Вона красива й тверда збірна,
Готова світу дати відсіч,
Вона гортаєть книгу вивірна,
Де написано: “Люби й терпи ніч”.
Дмитро Павличко
Королевич долі
В двадцять п’ять років королевич
Своєї власної долі живе,
Вона зробила свій грюдевич
На серце, що горить, що織 зве.
І хоч удари біди, ненадії,
Вона стримує як золотий щит,
І світить світлом без жеманізи,
Вона жива, вона горить, вона бриніс.
Ірина Коваленко
Безсмертий вогонь
Вогонь у двадцять п’ять років палить,
Як древньої богині святий вогонь,
Жінка ця сміє, сміє, вибухає,
Наповнюючи світ святою звон.
Вона знає свою значимість,
Знає силу своїх рук, крилів,
І хоч душа тремтить від щільності,
Вона танцює в танку сил.
Михайло Семенко
Голос революції
Двадцять п’ять років — це голос,
Що сколихує світ і стан,
Жінка ця може змінити, молодь,
Усе, усе, весь мертвий стан.
Вона революціонерка душі,
Вона пожежа на небі,
І хоч вас миліціонери гонять,
Вона горить у кожній ночі.
Наталія Кобринська
Право на щастя
Я маю право у двадцять п’ять
На щастя, на любов, на мрію,
На те, щоб грюдь моя могла дихати,
На те, щоб я змога жити вільно.
Вже мати, вже мудра, вже знаю я,
Що світ не справедливо зроблен,
Але я не здаюся в бої я,
Я королева, я немов молодь.
Юрій Кульчицький
Небеса в очах
У двадцять п’ять років в очах — небеса,
Де світить дальня та зоря,
Жінка ця вся в змаганні, в снах й у боях,
І сяйвом блищит від землі.
Вона горда й прекрасна в біді,
Вона велична й так крилата,
І в цьому вікові світи
Зібрались, як у ночі зірок ватьма.
Вадим Кулаєв
Гартування душі
Гартується душа в років двадцять п’яти,
Як сталь у воді гарячій і холодній,
Жінка ця готова вже до всяких розплати,
До боротьби, до муки, до священної скорботи.
Вона вже знає, що крок за кроком йде вона
В невідоме, без карти, без замітки долі,
Але не обертаєт голову вона,
Вона вперед, вона вперед, вона сильна в полі.
Лариса Косach
Королева серця
В двадцять п’ять років королева
Свого серця, своєї долі й мрій,
Не потрібна їй корона й брева,
Її корона — це огонь крилій.
Вона сіяє, як зірка далека,
Як місяць в ніч, як сонце у день,
І хоч тримає біль у серце страхом,
Вона літає вище за тінь.
Зінаїда Матюсевич
Вічна жінка
Вічна жінка — це вона в двадцять п’ять,
Поєднання всіх часів, всіх мрій,
Можна в ній історію читати,
Як в древньому, забитому рукопису сій.
Вона мати всіх святих святих,
Вона богиня, вона дівчина, вона — мати,
Вона вся вертится в прибоях житій,
І не ламається, не падає, не тай.
Василь Чумак
Пісня про силу
Співаю про силу жінки в років двадцять п’яти,
Що дарує світові тепло, що дарує світу святість,
Вона непереможна, ні до чого не зломана, піднята,
Як башта, як гора, як вічна святість.
І хоч біда й недоля наступають, як хвилі на брег,
Вона не втікає, не плаче, не скорбує вона,
Вона палиця, вона сила, вона вечний мег,
Вона жінка, вона королева, вона — самого вирішена.
Олександр Кальченко
Золотий шлях
На золотому шляху в років двадцять п’яти
Іде жінка з гордою, простою главою,
Не страждає від муки, хоча й болить святий,
Але святостю своєю вона просвічує в гаю.
Вона знає, що життя — це гра й біль,
Що смерть й розпач чекають на кроці,
Але живе, як птиця в мотелі,
Як вогонь у ночі, як рідка мощь.
Ганна Кульчицька
Жінка—богиня
Жінка у двадцять п’ять років — богиня,
Що втілилася в плоть й матерію,
Вона могутня, вона велична,
Вона дарує світові серйозну святість.
І хоч не мають люди очей, щоб бачити сяйво,
Що від неї вибігає в дальну ніч,
Вона сіяє, як вічна святість, як дива,
Вона королева, вона вога, вона мощь.
Чужа
Останній час наивности
Двадцять п’ять років — це останній час
Наивности, коли можна ще мріяти,
Але вже й разумієш в цей час,
Що світ жорстокий, й треба вибирати.
Вже не дівчина, але й не дама,
Вже знаєш ціну сліз, ціну слів,
Вже стоїш посередині драми,
Між дитинством й недалеким днів.
Цей зібрання віршів присвячується всім жінкам, що вже перейшли поріг двадцяти п’яти років і продовжують вибирати силу, мудрість та красу на кожному кроці свого життя. Кожен вірш розповідає про багатовимірність жіночого досвіду в цьому прекрасному віці перехідного периоду від молодості до зрілості.
