Дослідження APERITIF: ефективність і безпечність додавання ривароксабану до стандартної антиагрегантної терапії після переднього інфаркту міокарда

Дослідження APERITIF вивчало профілактику тромбозу лівого шлуночка (ЛШ) після інфаркту міокарда (ІМ). Стандартну подвійну антитромбоцитарну терапію (DAPT) порівнювали з її комбінацією з низькою дозою ривароксабану у 560 пацієнтів. [1].

Через 1 місяць тромб у лівому шлуночку (ЛШ) був виявлений у 13,7% пацієнтів, які отримували LATT + ривароксабан, проти 16,6% пацієнтів, які отримували лише LATT, різниця не була статистично значущою. Додаткове лікування збільшило ризик незначної кровотечі, не впливаючи на серйозні події. Висновок: сучасні антитромботичні стратегії вже забезпечують низький ризик тромбозу, а користь ривароксабану в цій схемі не доведена (рис. 1).

Асоціації коронарних, цереброваскулярних і периферичних судинних подій з вибраними компонентами артеріального тиску у дорослих з гіпертензією: порівняння даних ASCOT, ALLHAT і SPRINT

Метою дослідження було оцінити, як різні рівні артеріального тиску (АТ) впливають на ризик серцево-судинних подій у дорослих з гіпертензією (ГТН). [2].

Було проаналізовано дані трьох великих досліджень: ASCOT (~19 000 учасників), ALLHAT (~33 000 учасників) і SPRINT (~9 000 учасників) (таблиця 1). Скориговані коефіцієнти ризику (HR) для ішемічної хвороби серця (ІХС), інсульту та захворювання периферичних артерій (ЗПА) на основі початкового рівня та середнього АТ після 1 року лікування були розраховані для:

• ішемічна хвороба серця (ІХС),
• залізо
• ПАД

Асоціації з:

• вихідний систолічний (САТ) і діастолічний (ДАТ) артеріальний тиск;
• кумулятивне середнє САТ і ДАТ через 1 рік після лікування.

У цьому випадку рівень АТ характеризувався як:

• шкідливий: ЧСС >1, верхня межа ДІ >1;
• потенційно шкідливий: ЧСС >1, нижня межа ДІ <1;
• нейтральний: САТ ≈120 мм рт. ст., ДАТ ≈60 мм рт. ст.;
• потенційно захисний: HR <1, верхний предел CI >1;
• повний захист: ЧСС <1, верхня межа ДІ <1.

Таблиця 1. Характеристики проаналізованих досліджень

Учасники мали різноманітні супутні захворювання, і деякі дослідження виключали людей із серцевою недостатністю (СН) або анамнезом інсульту. САТ 120–140 мм рт. ст. однаково корисний при ІХС, інсульті та ЗПА; нижче 120 мм рт.ст. ст. – потенційно шкідливий. Діастолічний артеріальний тиск <60 мм рт. ст. ст. підвищує ризик і 80–90 мм рт. ст. ст. є оптимальним. Контроль артеріального тиску через 1 рік лікування показав важливість індивідуального підходу залежно від особистих особливостей та супутніх захворювань (рис. 2А–Б).

Рисунок 2. Кумулятивне середнє САТ після 1 року лікування.

А. Загальний середній САТ після 1 року лікування та інсульту (оптимальний рівень близько 130 мм рт. ст.). B. Кумулятивний середній САТ після 1 року лікування та ІХС (на графіку показано U-подібне співвідношення, найменший ризик – 80–90 мм рт. ст., підвищений ризик – <60 мм рт. ст. и >100 мм рт. ст. ст.). B. Кумулятивне середнє САТ після 1 року лікування та ЗПА (подібна U-подібна крива: мінімальний ризик – 120-140 мм рт. ст., підвищений ризик – з <120 мм рт. ст. или >160 мм рт. ст. ст.).

Висновки та клінічні наслідки.

Щоб зменшити серцево-судинний ризик, цільові рівні артеріального тиску повинні бути індивідуальними.

Необхідно враховувати поєднання особистих характеристик, супутніх захворювань і ризику певних подій.

Оптимальний контроль артеріального тиску не завжди означає «нижче – краще».