Максим Рильський
Вершини гір
В височині чистої, блакитній,
Стоять гори, мов королі,
З сніжними корунами святильні,
Що блищать в золотій золі.
Крутиються орли над скелею,
Кричать у вітрах голоса,
І гори дивляться вселею
На небо, повнене краса.
Щоб піднятись до вершин гордих,
Змагаються люди з років,
Крізь льоди, снігові переходи,
Борються з негостинок вок.
Та гори з вічністю спілкуються,
Вони чують голос природи,
В їхніх розпадах звучать звуки,
Як пісні давно-давних веків.
Велич гір, гранітна сила,
Ненаруганна височь синя,
Змушує людей збагнути:
Ми малі в світі величезному.
Павло Тичина
Гірські вершини
На гірських вершинах, де вітри поють,
Де сонце встає над землею першим,
Там духи природи святую танцюють,
Танцюють танець багаторічний.
О гори, гори, величні й вічні!
Вас Бог освячував з початку світу,
Ви зберегли духовну цінність,
В кожній скелі — історія та слава.
Коли піднімешся до твоєї вершини,
Розумієш суть буття людського,
Малість тілу віддаєш ти вічності,
А серцем торкаєшся неба блакитного.
Гори шумлять листям вічних лісів,
Шепочуть легенди давно забутих племен,
У розпадах їх голоси богів,
На схилах — світанок нового дня, новий час.
Василь Стус
Над вершинами
Над вершинами летять птиці,
До неба тягнуться крила,
А гори як святині лиці,
Що Богом освячені вся.
Стою я на скельній височі,
І серце мого мовчить,
Мудрість гір іде в очах,
Природи голос говорить.
О, як величні ці вершини!
Як свята їхня краса!
Вони зберігають святині,
Вони торкаються неба-маси.
Крізь льод і сніг, крізь стан закам’яніння,
Прокладає стежку людина стопа,
Але гори лишаються вічно безсумнівно-величні,
Над часом, над смертю, над людською слабістю.
Василь Симоненко
У гірських розпадах
У гірських розпадах гримить водопад,
Його голос серед скель співає,
І гори прислухаються, мов до розмови,
Природи симфонія грає.
Кожна скеля в гірської висоти
Несе в собі історію віків,
На кожній — сліди людські й звіріні боти,
На кожній — любовь героїв.
О мужні вершини, о гордо зростаючі!
Ви силу дарите людськім душам,
Ви в серцях розташовуєтеся, сяючи,
І дивом чарують в ночі все ім щасні духи.
Коли снігу падає на вершини мені,
На гірські схили, на останній край,
То білим халатом земля вкривається вся сніж,
Й природи мовчить голос, коль дає.
Борис Олійник
Гірський крик
Крик орла над гірською височю,
Крик природи в вічному бою,
Крик людини проти жорстокої ночі,
Все це чується в гірській спілці.
На вершинах гір, де сніг та лід,
Людина шукає відповіді,
На запитання, що сотні років
Палять серце, розум і совість.
Гори вчать нас бути сильними,
Гори вчать нас не здаватися,
В їхній величі ми розумієм:
Що для людини немає неможливого.
О мужні скелі, о святі вершини!
Ви символ надії для нас,
Ви знак того, що в світі магічні
Живуть чудеса й милість святих слів.
Дмитро Павличко
На вершині світу
На вершині світу, де сонце встає,
Де вітри піють свої пісні,
Там людина дізнається, що вона мала,
Та в малості цій живить величі честь.
Гірські вершини — як храми святі,
Куди приходять люди молиться,
До верхів земних, де Неба палаці,
Там можна й розумом, й душею спілкуватись.
Я піднявся вище, ніж хмари летять,
Куди не долітають птиці в політі,
Там панує тиша, що дивує світ,
Там чую я голос Творця в природі.
О гори, гори! Вічні монархи!
Ви правите світом, займіть престіл,
В вашій величі живуть архи
Всіх легенд, що світ забув і пізабивав з давніх пір.
Євген Маланюк
Скельні högи
На скельних вершинах, де вічність гнездит,
Де часу немає, де вік перетримав,
Там духи природи танцюють вільно,
Там радість бігти і горе блукать.
Гори — це вічність, що вбита в землю,
Це присутність Божа в камені грубому,
Це сила природи, що людям насмілює,
Боротись з неправдою, з гріхом свідомо.
Кожна гірська вершина — як вілька добра,
Що сяє з височи в морок ночі,
Вона світить людям, вела їх сліпих,
Як зірка полярна в морях широких.
Олег Ольжич
Гірські скелі
Гірські скелі звучать у мовчанні,
Про давно забуті мудрості говорять,
В їхніх розпадах лежить знання,
Що люди вже більше не шукають.
О, як я хочу доторкнутись вершини!
Доторкнутись руками неба синього!
Почути голос вічності в гірських знаках,
Залишити слід на камені вічному.
Гори об’єднують небо й землю,
Вони мостик між двома світами,
На них людина відчуває силу,
Силу Божу, що керує світом святим.
Іван Франко
На гірських схилах
На гірських схилах, де хвойниці ростуть,
Де вітри вють пісні про давні часи,
Там бродять духи літ минулих років,
Там слухають гори розповіді про нас.
Карпатські вершини, величні королі!
Ви столиця царства природи землі,
У вас живуть таємниці, що люди забули,
Ви стерегти неустанно повинні ці ролі.
Я волю шукав на гірських вершинах,
На них я знайшов незламну свободу,
На гір височинах, у сніжних льодинах,
Я знав, що закон — це праця й природа.
Гори навчають людей сміливості,
Гори вчать веру й надію дарять,
У їхніх розпадах живуть можливості,
Та тільки хоробрі туди піти спішать.
Леся Українка
Вершини мрій
На вершинах гір, де мрії літають,
Де сонце дотикається землі й неба,
Там люди розумію, що смерть не велика,
Що з вишини можна впізнати істину.
О гори святі, о височині чисті!
Ви дарите мудрість, ви дарите сил,
В вас палають зірки, в вас світле світло,
Ви символ того, що живе вічно й мужньо.
Гірські пісні чую я в вітрах,
Легенди старі в шумі лісів,
Я вірю, що в гір височинах святих
Живе святість й палає надія серед снів.
Михайло Коцюбинський
Гірська неля
На гірській висоті, де мерзне люд й кров,
Де вітри крутять по склонах крутих,
Там видно всю землю, всіх людей основ,
Та гори мовчать про ці правди святих.
Коли піднімешся на гірської вершину,
Розумієш суть людської суєти,
Розумієш цілком, чому духу дури дати
Не варто в турботах й у світу беді.
Гори — це молитва, що вибита в камень,
Гори — це закон природи вічної,
Гори — це надія, гори — це пам’ять,
Про дивність світу, про силу святої.
Таким чином, вершини гір в українській поезії — це не просто географічні об’єкти, а символи величі, вічності, свободи та духовної піднесеності. Вони навчають людей, дають їм мудрість та силу для боротьби з труднощами життя. Через образи гір поети виражають найглибші людські почуття й мрії.
