Афганський сценарій: як уникнути повторення історичної катастрофи в XXI столітті

Вступ

Афганістан залишається однією з найбільш конфліктних країн світу. Його історія XIX і XX століття наповнена спробами великих держав контролювати цей гірський регіон. Сьогодні, на початку XXI століття, світ стоїть перед викликом: як не допустити повторення історичних помилок, які привели до гуманітарної катастрофи? Цей артикль розглядає ключові аспекти афганської проблеми та шляхи її вирішення.

Історичні уроки: від імперії до сучасності

Британська експансія та перші афганські війни

Афганістан завжди залишався буфером між великими державами. Британська Індійська імперія неодноразово намагалась контролювати цю територію. Три афганські війни (1839-1842, 1878-1880, 1919) показали, що військова сила не гарантує стійкої перемоги в гірській країні з сильною традицією опору завойовникам.

Ключові висновки з британського періоду:

• Локальні племена мають глибокі традиції самоврядування
• Зовнішня окупація неминуче стикається з опором населення
• Географічні особливості (гірський рельєф) ускладнюють військові операції
• Економічне виснаження – частіше причина поразки, ніж військові втрати

Радянський досвід: найбільш актуальний приклад

Вторгнення Радянського Союзу в Афганістан у грудні 1979 року вважається одним з найбільших геополітичних помилок XX століття. На чолі СРСР під керівництвом Леоніда Брежнєва були прийняті рішення, які привели до катастрофічних наслідків.

Факти про радянську окупацію (1979-1989):

Чисельність радянських військ: до 115 тисяч солдатів

Тривалість конфлікту: 10 років

Втрати СРСР: приблизно 14-15 тисяч загиблих та 35 тисяч поранених

Витрати: від 5 до 8 мільярдів доларів на рік

Втечі афганців: понад 5 мільйонів осіб

Радянські військові стикались з майстерними партизанами, які отримували підтримку від США, Саудівської Аравії та Пакистану. Конфлікт виснажував СРСР економічно і символічно, сприяючи його подальшому занепаду.

Американський період: нові уроки та помилки

Вторгнення 2001 року та його передумови

Після терористичних атак 11 вересня 2001 року на Всесвітній торговельний центр в Нью-Йорку США під керівництвом президента Джорджа Буша почали операцію “Нескінченна свобода” (Operation Enduring Freedom).

На перший погляд, цілі були зрозумілі:

• Знищити організацію Аль-Каїда
• Повалити режим Талібану, який надавав притулок терористам
• Встановити демократичне правління в Афганістані
• Сприяти розвитку місцевих інституцій

Двадцять років окупації та її результати

Афганська кампанія тривала з 2001 по 2021 рік – це найдовша військова операція в історії США. Результати виявились розчаровуючими:

Людські втрати та економічні витрати:

Американські втрати: 2,461 загиблих військовослужбовців

Військовослужбовці коаліції: понад 3,500 загиблих

Афганські цивільні: 70,000-100,000 осіб

Афганські військові та поліція: понад 60,000 осіб

Загальні витрати США: близько 2 трильйонів доларів

Невдачі на політичному фронті:

• Корупція в афганському уряді залишалась системною
• Побудова демократії виявилась поверхневою
• Афганська армія залишалась залежною від американської підтримки
• Місцеве населення не підтримувало зовнішню присутність

Падіння кабульського режиму у 2021 році

Та найголовніше – у серпні 2021 року Талібан знову захопив владу. Евакуація американського посольства виглядала як символ поразки. Президент США Джо Байден прийняв рішення про остаточне вилучення військ, що викликало суперечливі оцінки як у США, так і в світі.

Афганський сценарій як геополітична загроза

Що означає “афганський сценарій”?

Термін “афганський сценарій” набув широкого вжитку в політичному дискурсі. Він описує кілька явищ:

Військовий афганізм – безкінечна окупаційна війна, яка виснажує ресурси агресора

Політичний афганізм – невдача в будуванні стабільних політичних інституцій

Економічний афганізм – катастрофічні видатки на військові операції

Ідеологічний афганізм – неможливість нав’язати зовнішні цінності іншим суспільствам

Сучасні ризики повторення

На початку XXI століття існує реальна загроза повторення афганського сценарію в інших регіонах:

Близький Схід і Північна Африка:

• Ситуація в Іраку після американського вторгнення 2003 року показала подібні закономірності
• Громадянська війна в Сирії залучила численні зовнішні сили
• Конфлікт в Лівії привів до анархії та хаосу
• Ймовірні майбутні втручання в регіоні можуть слідувати тій же схемі

Українська криза як потенційна аналогія:

Російське вторгнення в Україну у 2022 році деякі аналітики розглядають через призму афганського сценарію:

• Дорогий конфлікт для агресора
• Опір місцевого населення
• Міжнародна підтримка захисників
• Можливість довгострокової партизанської війни
• Економічні санкції як форма виснаження агресора

Ключові чинники, що призводять до афганського сценарію

Геостратегічні помилки

Перша і головна помилка – це недооцінка місцевих факторів. Великі держави часто розглядають регіони крізь призму своїх геополітичних інтересів, ігноруючи:

Етнічні та релігійні особливості

Історичні традиції спротиву

Місцеві соціальні структури

Культурні цінності населення

Недостатня розвідка та планування

Сполучені Штати в 2001 році мали обмежені знання про афганське суспільство. Рішення були часто прийняті без ґрунтовного аналізу:

• Мало розуміння талібанського руху та його соціальної бази
• Переоцінка можливостей західних військових технологій
• Неправильна оцінка часу, необхідного для досягнення цілей
• Слабка координація з місцевими структурами

Корупція та неефективність місцевих урядів

Створені зовнішніми силами уряди часто страждають від фундаментальних проблем:

Олігархічна структура влади

Привласнення міжнародної допомоги

Неспроможність забезпечити безпеку населення

Відсутність соціальних послуг

Непрозорість судової системи

Економічні витрати як фактор поразки

Економічна невиконаність довгострокової окупації часто недооцінюється при прийнятті рішень про військові операції. Афганська операція коштувала США більше, ніж весь план Маршалла по відновленню Європи після Другої світової війни.

Як уникнути афганського сценарію: практичні рекомендації

Дипломатичні рішення замість військових

Перша принципова рекомендація – це пріоритет дипломатії:

Ефективні дипломатичні підходи:

• Прямі переговори з усіма сторонами конфлікту
• Посередництво нейтральних третіх сторін
• Робота через міжнародні організації (ООН, регіональні об’єднання)
• Переговори про припинення вогню до розгортання військ
• Включення місцевих лідерів в переговорний процес

Історичний приклад: Косово 1999 року показало, що навіть військове втручання виступає коротким етапом перед мирними переговорами та встановленням місцевої влади.

Розуміння місцевого контексту

Будь-яке втручання повинно бути засноване на глибокому розумінні місцевих реалій:

Детальні антропологічні та соціологічні дослідження

Консультації з місцевими експертами та лідерами

Розуміння історичних травм і конфліктів

Аналіз етнічної, релігійної та соціальної структури

Оцінка глибини опору зовнішній присутності

Встановлення реалістичних цілей та часових рамок

Однією з головних помилок США була переоцінка того, що можна досягти за короткий час:

Реалістичні цілі мають бути:

• Обмежені за масштабом та амбіціями
• Залежні від згоди місцевих спільнот
• Досяжні в межах встановлених часових рамок
• Перевіряються через об’єктивні критерії успіху
• Мають на увазі поступовий вихід, а не вічне утримання

Побудова місцевого потенціалу замість тримання залежності

Критична помилка американців полягала в тому, що вони створили армію та поліцію, яка залежала від постійної американської підтримки. Натомість необхідно:

Навчати місцеві сили швидко і ефективно

Передавати повноваження місцевим командирам

Уникати довгострокової військової присутності

Побудувати місцеві спроможності для самозахисту

Встановити чіткі терміни завершення залежності

Екологічна та економічна розбудова

Військові видатки мають бути збалансовані з інвестиціями в розвиток:

Пріоритетні області:

• Будівництво дорог та інфраструктури
• Освітні програми (особливо для молоді)
• Медичні установи та охорона здоров’я
• Малий та середній бізнес
• Альтернативні джерела доходу (аграрна політика)

Глобальна оцінка: За часів американської окупації Афганістану багато коштів розпилювались на військові бази, замість того, щоб будувати економіку, яка могла б надати роботу молоді і зменшити притягальність екстремізму.

Врахування інтересів сусідніх держав

Афганістан не існує в геополітичному вакуумі. Його сусіди – Пакистан, Іран, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан – мають власні інтереси:

• Запобігання міжнародному тероризму
• Захист своїх кордонів від сепаратизму
• Контроль над наркотрафіком
• Впливи на регіональні ринки

Ефективна політика повинна враховувати ці інтереси та залучати сусідні країни до рішення афганської проблеми.

Рецензії та аналітичні погляди експертів

Погляд Ніколаса Бернса, американського дипломата

Ніколас Бернс, директор Гарвардського центру міжнародних розвідок, вважає, що основна помилка полягала в невмінні адаптувати стратегію до реальностей на місцях. На його думку, США занадто довго намагались будувати західну демократію в суспільстві з альтернативними традиціями управління.

Позиція українського експерта Сергія Коваля

Український політолог Сергій Коваль розглядає афганський сценарій як потенційну загрозу для України. На його думку, довга guerra partisana (партизанська війна) в Україні може виховати покоління, траву якого буде складно зцілити миру.

Китайська perspektiva

Китай розглядає афганський досвід як аргумент на користь обережності у військових втручаннях. Пекін намагається розвивати ділові зв’язки в регіоні замість військової присутності, підтримуючи проект Один пояс, один шлях.

Сучасна ситуація в Афганістані (2024)

Талібан у владі

Після повернення до влади у серпні 2021 року Талібан стикається з власними викликами:

Економічна криза та дефіцит іноземної валюти

Визнання на міжнародній арені залишається частковим

Внутрішні розколи та суперечності

Спротив з боку інших груп, зокрема ІДІЛ-К

Потік біженців не зменшився

Роль міжнародного співтовариства

Міжнародне співтовариство розділилось у своєму підході до талібанського режиму:

• США та НАТО повністю залишили країну
• ООН зберігає обмежену присутність для гуманітарної допомоги
• Туреччина, Катар та деякі країни Центральної Азії підтримують дипломатичні контакти
• Іран конкурує з Пакистаном за вплив
• Китай розглядає можливості для економічного проникнення

Висновки: синтез уроків для майбутнього

Головні уроки афганської історії

Військові рішення без дипломатичної основи завжди терпять невдачу

Ні Британія, ні Радянський Союз, ні США не змогли досягти стійких результатів суто військовим способом.

Окупація лежить в основі спротиву

Афганці мають вікові традиції боротьби проти завойовників. Зовнішня присутність неминуче викликає ненависть, навіть якщо вона номінально “на підтримку розвитку”.

Багатства не замінюють справедливості

Гроші на військову допомогу та будівництво інфраструктури не можуть замінити справедливу судову систему та локальне управління.

Економічні витрати в кінцевому підсумку переважають geopolitical winnings

Радянський Союз збанкрутував частково через афганські видатки. США витратила астрономічну суму з мінімальними результатами.

Культурна вмотивованість переважає технологічну перевагу

Афганські бійці с простим озброєнням побеждали геополітичные державы з найсучаснішим військовим потенціалом, тому що вони нерідко яка причина – забезпечити безпеку своїх спільнот.

Заключення

Афганський сценарій – це не просто історичне питання. Це жива проблема, яка відбивається на політиці великих держав в перших двадцяти роках XXI століття. Історія Афганістану вчить нас, що великодержавна амбіція без урахування місцевих реалій в кінцевому підсумку призводить до катастрофи як для агресорів, так і для жертв.

Уроки з Афганістану мають бути засвоєні не лише США та НАТО, але й іншими глобальними суб’єктами, особливо Китаєм та Росією. Вони демонструють, що новітні військові технології, величезні бюджети та навіть моральна впевненість в справедливості своєї справи не можуть гарантувати успіх в конфлікті, коли опір ґрунтується на глибоких цивілізаційних цінностях та бажанні народу захищати свою свободу.

Майбутня світова політика повинна бути заснована на скромності щодо можливостей військового втручання, повазі до місцевих культур та традицій, та реалізму щодо часу, необхідного для справжніх змін. Тільки таким чином світ зможе уникнути повторення афганської трагедії в XXI столітті.