Перикардіальний випіт, або накопичення рідини навколо серця, являє собою серйозний медичний стан, який потребує своєчасної діагностики та лікування. За десять років роботи в галузі кардіології встановлено, що це явище зустрічається у 1-2% пацієнтів, які звертаються за медичною допомогою. Накопичення рідини в перикардіальному мішку може виникнути внаслідок різноманітних причин і спричинити серйозні ускладнення для здоров’я пацієнта. Розуміння механізмів розвитку цього стану, клінічних проявів та методів лікування критично важливе для успішного управління захворюванням.
Анатомічна будова та фізіологія перикарда
Перикард являє собою тонкий подвійний мішок, який оточує серце та велики кровоносні судини. Цей орган складається з двох шарів: зовнішнього фіброзного перикарда та внутрішнього серозного перикарда, який розділяється на вісцеральний та париетальний листки. Між цими листками знаходиться перикардіальна порожнина, де в нормі міститься 15-50 мілілітрів серозної рідини, яка сприяє безтертьовому русу серця під час його скорочень. Ця рідина виробляється клітинами мезотелію перикарда та постійно циркулює, забезпечуючи змащення та захист серцевого м’яза.
Основні причини накопичення рідини в серці
Перикардіальний випіт розвивається внаслідок порушення балансу між утворенням та всмоктуванням перикардіальної рідини. Спеціалісти виділяють численні етіологічні фактори, які призводять до розвитку цього стану. Кожна з цих причин має свої особливості та вимагає специфічного підходу до лікування та контролю. Розглянемо найбільш поширені та важливі причини накопичення рідини навколо серця.
Основні причини перикардіального випоту включають:
- Вірусні інфекції – ентеровіруси, парвовірус, цитомегаловірус, вірус Епштейна-Барр та інші
- Бактеріальні інфекції – туберкульоз, пневмокок, стрептокок та грам-негативні бактерії
- Грибкові інфекції – кандидоз, гістоплазмоз, кокцидіоїдоз та криптококоз
- Автоімунні захворювання – системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит, склеродермія
- Онкологічні захворювання – первинні пухлини перикарда, метастази раку легень, грудей та шлунка
- Травмотичні ушкодження – розриву або проникаючі рани грудної клітки
- Кардіохірургічні втручання та постперикардіотомний синдром
- Гемодіаліз та ниркова недостатність
- Гіпотиреоз та захворювання щитоподібної залози
- Радіаційна терапія при лікуванні раку грудної клітки
Класифікація перикардіального випоту за кількістю рідини
Медичні фахівці класифікують перикардіальний випіт за кількістю накопленої рідини, що впливає на вираженість клінічних проявів та вибір методу лікування. Цей розподіл допомагає визначити ступінь серйозності стану та прогноз перебігу захворювання. Класифікація ґрунтується на результатах інструментальної діагностики, переважно ехокардіографії, яка дозволяє точно виміряти товщину шару рідини навколо серця.
| Ступінь випоту | Об’єм рідини | Клінічні характеристики |
|---|---|---|
| Мінімальний | 50-100 мл | Переважно безсимптомний, виявляється при ехокардіографії |
| Малий | 100-500 мл | Можливі незначні симптоми, видимий на УЗД |
| Помірний | 500-1000 мл | Явні клінічні симптоми, часто потребує лікування |
| Великий | Понад 1000 мл | Серйозні симптоми, ризик тампонади серця |
Клінічні симптоми та прояви перикардіального випоту
Клінічна картина перикардіального випоту залежить від кількості накопленої рідини, швидкості її накопичення та індивідуальних особливостей пацієнта. При повільному накопиченні рідини перикард адаптується поступово, і пацієнт може залишатися майже безсимптомним навіть при значному об’ємі випоту. Навпаки, при швидкому накопиченні рідини навіть невелика кількість може викликати серйозні гемодинамічні порушення. Основні симптоми включають:
• Біль у грудній клітці, який часто посилюється при дихальних рухах, кашлі та лежачому положенні
• Задишка та утруднене дихання, особливо при фізичному навантаженні або лежачому положенні
• Швидке серцебиття та аритмія
• Кашель, часто сухий або малопродуктивний
• Слабкість, втома та зниження толерантності до фізичних навантажень
• Набухання шийних вен, особливо помітне у положенні сидячи
• Відчуття дискомфорту в підлоговій області
• В тяжких випадках – ортопное, коли пацієнт не може спати в горизонтальному положенні Ускладнення у вигляді тампонади серця проявляються гіпотензією, синкопе, спутаністю свідомості та шоком. Ці симптоми потребують невідкладної медичної допомоги та негайного втручання.
Діагностичні методи виявлення перикардіального випоту
Своєчасна та точна діагностика перикардіального випоту критично важлива для запобігання ускладненням та призначення адекватного лікування. Сучасна медицина має багато діагностичних методів, які дозволяють з високою точністю виявити накопичення рідини навколо серця та визначити її характер. Комплексний підхід до діагностики включає клінічне обстеження, лабораторні тести та інструментальні методи дослідження.
Основні діагностичні методи включають:
- Клінічне обстеження – аускультація серця для виявлення тиші серцевих звуків, вимірювання артеріального тиску та оцінка венозного тиску
- Електрокардіографія – виявляє зниження амплітуди комплексу QRS, електричну альтернанс та зміни сегмента ST
- Рентгенографія грудної клітки – виявляє розширення силуету серця, часто з характерною “грушевидною” формою при великому випоті
- Ехокардіографія – золотий стандарт діагностики, дозволяє точно визначити об’єм, локалізацію та характер випоту
- Комп’ютерна томографія та магнітно-резонансна томографія – уточнюють характер рідини та виявляють основну причину
- Лабораторні дослідження – аналіз крові, маркери запалення, ферменти печінки та нирок
- Перикардіоцентез – пункція перикардіальної порожнини з метою вилучення та аналізу рідини
Лабораторний аналіз перикардіальної рідини
Аналіз рідини, отриманої при перикардіоцентезі, дозволяє встановити етіологію випоту та вибрати адекватне лікування. Цей матеріал надає цінну інформацію про характер захворювання та його ймовірну причину. Лабораторні дослідження перикардіальної рідини включають цілу низку тестів, які проводяться послідовно.
Основні показатели аналізу перикардіальної рідини:
• Кількість клітин – визначення типу випоту (серозний, кровоносний, гнійний)
• Біохімічні показники – вміст білків, холестерину, ферментів та глюкози
• Мікробіологічне дослідження – посів на бактерії, туберкульоз та грибки
• Цитологічне дослідження – пошук атипових клітин та маркерів онкологічного процесу
• Імунологічні дослідження – визначення маркерів автоімунних захворювань
• Тести на віруси – ПЛР на вірусні возбудники
• Визначення АДА – аденозиндеамінази для діагностики туберкульозу
Методи лікування перикардіального випоту
Лікування перикардіального випоту залежить від його причини, кількості рідини та наявності гемодинамічних порушень. Консервативний підхід застосовується при мінімальному та малому випоті без клінічних проявів, тоді як серйозні випадки потребують інвазивних процедур. Вибір методу лікування здійснюється індивідуально для кожного пацієнта на основі комплексної оцінки його стану.
Консервативное лікування включає:
- Нестероїдні протизапальні препарати – ібупрофен, індометацин, напроксен для зменшення запалення
- Колхіцин – попередження повторних випадків, особливо при вірусних перикардитах
- Кортикостероїди – преднізолон, дексаметазон при аутоімунних причинах
- Антибіотикотерапія – при бактеріальних інфекціях на основі результатів посіву
- Специфічне лікування основного захворювання – хіміотерапія при раку, гормонозамісна терапія при гіпотиреозі
- Режимні заходи – обмеження фізичного навантаження, постільний режим
- Регулярне спостереження – повторні УЗД-обстеження для контролю об’єму рідини
Інвазивні процедури застосовуються при великому випоті або розвитку ускладнень. Перикардіоцентез являє собою пункцію перикардіальної порожнини під контролем ультразвуку з метою вилучення рідини та здійснення діагностики. Ця процедура дозволяє покращити гемодинаміку та запобігти тампонаді серця. Перикардіальне вікно (перикардіотомія) виконується при рецидивуючому випоті або неефективності перикардіоцентезу. Тампонада серця – невідкладний стан, який потребує негайного перикардіоцентезу для спасіння життя пацієнта. Хірургічне видалення перикарда (перикардектомія) проводиться при констриктивному перикардиті або злоякісних пухлинах перикарда. Радіотерапія та хіміотерапія застосовуються при онкологічних причинах випоту.
Профілактика та прогноз
Профілактика перикардіального випоту спрямована на своєчасне виявлення та лікування основних захворювань, які можуть призвести до його розвитку. Важливо регулярно проходити медичні обстеження, контролювати артеріальний тиск та рівень холестерину. Прогноз залежить від причини випоту, його обсягу та своєчасності початку лікування. При своєчасній діагностиці та адекватному лікуванні більшість пацієнтів досягають повного видужання та нормалізації гемодинаміки. Перикардіальний випіт вимагає постійного медичного спостереження та контролю для запобігання рецидивам та ускладненням.
