Джонатан Свіфт — один з найвідоміших англійських письменників, чий вплив на світову літературу залишається непорівнянним. Його сатиричні твори, особливо “Подорожі Гуллівера”, читають і обговорюють по всьому світу вже більше трьохсот років. Проте життя самого Свіфта було таким же захопливим і складним, як його героїчні розповіді. У цій статті ми розглянемо десять найцікавіших фактів про життя цього геніального автора.
Народження та ранні роки
Джонатан Свіфт народився 30 листопада 1667 року в Дубліні, Ірландія. Це був час великих суспільних потрясінь, коли Ірландія перебувала під британським контролем. Батько письменника, Джонатан Свіфт-старший, був англійським офіцером, який помер за кілька місяців до народження сина. Мати, Абігаїл Ерік, виховувала майбутнього геніуса майже самостійно.
Перший цікавий факт про Свіфта пов’язаний з його особливим дитинством. Він був однією з небагатьох людей, яких було викрадено в дитинстві для навчання. У віці трьох років його отримала та виховувала його няня Белтіна, яка взяла хлопчика до Англії. Це був звичайний для того часу обичай в дворянських сім’ях, але для маленького Джонатана це означало розлуку з матір’ю на кілька років.
Факт номер один: Свіфт виховувався в двох країнах — спочатку в Ірландії, а потім в Англії, що сильно вплинуло на його світогляд та політичні погляди.
Освіта та ранні амбіції
Освіта була для Свіфта ключовою частиною його розвитку. Він навчався в Килмейнемській школі в Дубліні, однієї з найпрестижніших навчальних закладів Ірландії. Пізніше він вступив до Тринеді-коледжу в Дубліні, де вивчав теологію, класичну мову та філософію.
Другий факт, який варто виділити: Свіфт закінчив коледж без особливого успіху. Він навіть був скарженим проректором за його поведінку та дисциплінарні проблеми. Це показує, що геніальність не завжди супроводжується школярським послухом. Незважаючи на це, його знання були глибокими і широкими, що згодом відбилося в його творчості.
Факт номер два: Молодий Свіфт розпочав свою кар’єру не як письменник, а як духовна особа, спочатку намагаючись стати священником англіканської церкви.
Робота з сером Вільямом Темплем
Один з найважливіших періодів у житті Свіфта — його робота з сером Вільямом Темплем, впливовим політичним діячем та письменником. З 1689 року протягом десяти років Свіфт служив секретарем та помічником Темпля в його маєтку Мур-парк в графстві Суррей.
Цей період був критично важливим для розвитку таланту письменника. Факт номер три: У маєтку Мур-парк Свіфт мав доступ до величезної бібліотеки Темпля, де він читав античних авторів, французьких письменників та англійські класики. Саме тут він розвинув свій унікальний стиль письма та гостру сатиру.
Крім того, саме під час роботи з Темплем Свіфт познайомився з Естер Джонсон, молодою служницею, яка згодом стала його найблизькою подругою. Вона більше відома як Стелла, персонаж багатьох його поезій та листів. Їхні стосунки залишають багато питань для істориків, оскільки деякі припускають романтичні почуття з боку Свіфта.
Духовна кар’єра та політичні амбіції
У 1694 році Свіфт був висвячений на священника англіканської церкви. Його перша парафія була в Килруті, невеликій ірландській деревні. Проте для амбітного молодика це були надто скромні перспективи. Он бажав мати більше впливу та авторитету.
Факт номер чотири: Свіфт був активним політичним письменником ще до того, як став знаменитим своїми романами. Він писав політичні памфлети на користь Вігів — однієї з головних британських політичних партій. Однак з часом він змінив сторону і почав писати на користь Торіс.
У 1710 році Свіфт переїхав до Лондона, де намагався набути впливу при дворі королеви Анни. Там він став редактором впливового журналу “Examiner” і писав гострі політичні статті. Його таланти були помічені, і він здобув значний вплив при торійському уряді.
Постать Естер Ван Гоміґ (Ванесса)
Ще один центральний образ у житті Свіфта — Естер Ван Гоміґ, яка більше відома як Ванесса. Вона була молодою аристократкою, яка впала в глибоке закоханість в письменника в 1708 році, коли йому було вже 41 рік, а їй лише 20 років.
Факт номер п’ять: Ванесса написала любовний лист Свіфту, повинуючи йому свої почуття. Замість того, щоб обурити його, це вплинуло на творчість письменника. Він присвятив їй поему “Кадус та Ванесса”, де описав складні взаємини двох людей з великою різницею у віці та статусі.
Ці любовні драми вплинули на психіку Свіфта. Трагічна смерть Ванески в 1723 році від туберкульозу вплинула глибоко на його емоційний стан. Деякі біографи припускають, що цей період став поворотною точкою, після якої його сатира стала ще гострішою та печальнішою.
“Подорожі Гуллівера” — визначний твір
Найвідоміша праця Свіфта, “Подорожі Гуллівера”, вийшла друком 26 жовтня 1726 року. Цей твір був опублікований під псевдонімом “Лемюел Гуллівер”, і на початку багато читачів вважали його справжнім подорожником.
Факт номер шість: “Подорожі Гуллівера” були написані як сатира на багато цілей одразу — на наукові суспільства, на політику, на людську природу загалом. Свіфт майстерно використовував форму пригодницького романа, щоб критикувати суспільство, не називаючи конкретні імена. Це дало їм вирішальну перевагу у виживанні цензури.
Книга складається з чотирьох частин:
- Подорож до Ліліпутії — землі карликів, метафора політичних інтриг британського парламенту
- Подорож до Бробдінгнаґу — землі гігантів, контраст між розмірами та моральністю
- Подорож до Лапути та інших земель — критика вчених та наукових товариств
- Подорож до країни Гугнгнмів — самокритика людської цивілізації
Архієпископ Дубліна
Незважаючи на свої критичні позиції, Свіфт досяг великого впливу в церкві. У 1713 році він став декан собору Святого Патрика в Дубліні — однієї з найпрестижніших позицій у церкві Ірландії.
Факт номер сім: Свіфт виявився талановитим адміністратором. Він активно займався поліпшенням матеріального стану собору, якому загрожувало занепадання. Він також турбувався про благодійність та допомогу бідним. Його записи показують, що він дарував значну частину свого доходу на благодійність.
Проте навіть на цій посаді Свіфт продовжував писати сатиричні памфлети, критикуючи англійський уряд за його ставлення до Ірландії. Найвідоміший з них — “Пропозиція про те, щоб дітей ірландців вживали на їжу ірландськими батьками” (1729), де він з жахливою іронією пропонував людоїдство як розв’язання проблеми ірландської бідності. Цей памфлет досі вважається одним з найгостріших творів сатири в світовій літературі.
Лондонський період максимального впливу
Протягом 1710-1720-х років Свіфт був центральною фігурою лондонської літературної сцени. Він входив до впливової групи письменників під назвою “Клуб Мартинуса Скрibleрус” (Martinus Scriblerus Club), до якої входили також:
- Олександр Поп — видатний поет
- Джон Гей — драматург та поет
- Томас Парнелл — поет
- Роберт Гарт — письменник
Факт номер вісім: Свіфт і його друзі активно висміювали найнеосвіченіших письменників того часу. Вони організовували критичні огляди та опубліковували книги, в яких глумливо аналізували роботи своїх супротивників. Поп та Свіфт були особливо жорсткими у своїй критиці.
Протягом цього періоду Свіфт також редагував роботи Вільяма Шекспіра та писав критичні статті. Його вплив на розвиток літературної критики у Британії був значним.
Вторгнення психічного нездоров’я
З часом здоров’я Свіфта почало погіршуватися. Він страждав від синдрому Мніера — захворювання внутрішнього вуха, яке викликає запаморочення, тиск у вухах та прогресуючу глухоту. Це захворювання мучило його останні двадцять років його життя.
Крім того, дослідники припускають, що Свіфт страждав від депресії та можливо деменції в останні роки життя. Його письма становляться все більш песимістичними, а його твори — все більш мрачними.
Факт номер дев’ять: Гіпотеза про сифіліс у Свіфта активно обговорюється історичним співтовариством. Деякі дослідники припускають, що його психічні проблеми могли бути результатом нейросифілісу — прогресуючої інфекції мозку. Хоча конкретних доказів немає, це припущення спонукає історичні розслідування.
Останні роки Свіфт був надзвичайно ізольований. Його психічний стан погіршувався, і він все більше замикався на собі. Його раніше гострий розум, здавалось, почав відмовляти.
Завіщання та останні роки
У 1742 році Свіфт був визнаний непридатним управляти своїми справами через психічну нездатність. Йому було тоді 75 років. Його майно розпоряджались опікуни, як у дитини.
Свіфт помер 19 жовтня 1745 року в Дубліні у віці 77 років. На його смерть був опублікований елегійний напис, написаний ним самим років за двадцять до цього. Він гласив:
“Тут лежить Джонатан Свіфт, Декан цього собору, де жорстока індигнація вже не може терзати його серце.”
Факт номер десять: У своєму завіщанні Свіфт залишив значну суму грошей на будівництво першої в Ірландії лікарні для божевільних людей. Цей жест продемонстрував його гуманітарну сторону навіть після смерті. Лікарня була побудована і назвала на честь її благодійника Госпіталем святого Патрика.
Спадщина та вплив на світову літературу
Вплив Джонатана Свіфта на світову літературу важко переоцінити. Його методи сатири та іронії були взяті на озброєння письменниками наступних поколінь:
- Джордж Бернард Шоу відкрито запозичував свіфтівські прийоми сатири
- Джеймс Джойс, ще один ірландський геній, часто посилався на Свіфта
- Владимир Набоков аналізував його роботи як приклади досконалої літературної сатири
- Орвелл Джордж висловлював глибоке захоплення Свіфтом як письменником про владу та її зловживання
Його твір “Подорожі Гуллівера” залишається однією з найбільш перевидаваних книг у світі. Він перекладений більше ніж на 100 мов і здобув культурний статус класики, який робить його актуальним для кожного нового покоління читачів.
| Аспект | Деталь |
|---|---|
| Роки життя | 1667-1745 |
| Місто народження | Дублін, Ірландія |
| Головний твір | “Подорожі Гуллівера” (1726) |
| Посада | Декан собору Святого Патрика |
| Тривалість творчості | Понад 50 років |
Висновок
Джонатан Свіфт був не лише видатним письменником, але й складною, цікавою та нерідко суперечливою особистістю. Його життя було переплетене з особистими драмами, політичними змаганнями, душевними хворобами та творчим геніусом.
Десять фактів, які ми розглянули, показують портрет людини, яка присвятила своє життя критиці суспільства через мистецтво. Хоча його останні роки були сумними, його твори залишаються вічними. Вони продовжують учити нас про небезпеки влади, про людськість та про силу мови як засобу висловлення істини.
Читаючи Свіфта, ми розуміємо, що геніальність часто супроводжується страданням, а найоскоріша критика часто походить від глибокої любові до людства та прагнення покращити світ. Навіть після трьохсот років його слова залишаються актуальними, гострими та просто необхідними для кожного, хто намагається розуміти суспільство, в якому він живе.
