Павло Тичина
Золоте листя, золоте!
Падає вниз, політ за політ,
На землю м’яко опускається,
Осені пісня звучить.
Вітер танцює з листям,
Крутить його в небосхилі,
Осінь поет вишиває
Килим із барв золотилі.
За вікном горить осінь,
Дерева скидають вбрання,
Як королі перед королями,
Так дерева теплі мають знання.
Молоко туманів літа,
Осінь приносить прохолоду,
В серце людини вона буди
Нове, свіже слово.
Жовті дороги осені,
За ними людина йде,
До тих пір, поки сніг не впаде,
І зима свій хрущ не веде.
Максим Рильський
Осень приходит со слезой,
Срывает листья с высоты,
Поет среди ночей и грез,
Про мои старые мечты.
Коли листок жовтіє,
Природа спить, склавши крила,
Але в душі той листопад
Нову любов зробив я пам’ять.
Пустить корені в землі
Самотні голоси осені,
Вони зовуть нас у ночі
До тих, кого вже нема з нами.
Осень – це мудрість природи,
Вона учить нас спокою,
Прощатися з мінулим
І встрічати новий час.
Гарна осень в лісі,
Де дерева грають в листя,
Де білки шукають жолуді,
І птахи летять у сни.
Володимир Сосюра
Павутинка серед гілок,
Роса на траві блищить,
Осінь тихо йде до річки,
Де останній ліс гарчить.
Коли золото упаде,
І холодно стане в лісі,
Ми пам’ятатимемо про літо,
Що минуло в пісні.
Осінній вітер, осінній вітер,
Розносить запах вологи,
По світу ходить оповідач,
Розказує про дивні дороги.
Стовпи туманів у полі,
Де жито жовтіє вже,
Осень пише свою казку,
На срібній нитці pavutyny.
Туманна ніч приходить рано,
Листя шумить під ногами,
Осень поет розповідає
Про біль, про радість, про мечти.
Леся Українка
В листопаді, в листопаді,
Коли дерева гуляють,
Всі квіти в землю поховані,
Душа моя страждає.
Оделло осені співає,
Про те, що було і пройшло,
І в серце людської душі
Печаль на радість упаде.
Жовте золото листопада,
Падає вниз без слів,
Кожен листок – це спогад,
О радості минулих днів.
Осень несе нам в дарунок
Спокій, тишу, спомин,
Вона учить нас прощати,
І приймати біль, як син.
Кажуть, що осень – це груст,
Що холод, що тугу веде,
Але я вважаю осень
Найправдивішою поетом.
Іван Франко
Осень золотая, осень ясная,
Как чудесна в этот час,
Листья падают, как касса,
Дарит осень нам запас.
Під золотим небом осені,
Де вітер поет дивні пісні,
Людина думає про вічність,
І про природи гнівну мудрість.
Осінь – це не тільки грусть,
Це й величне золото,
Це й запах землі вологої,
Це й спомин про святого.
Коли грець падає на землю,
І холод чується в воді,
Природа спить своїм сном,
Але в серці зима йде.
Осень дарує нам уроки,
Про смерть, про біль, про час,
Але вона ж дає нам надію,
Що буде новий світ для нас.
Сергій Єфремов
Листопад, листопад,
Падає золотий дощ,
Природа змінює вбрання,
І стає холодною ніч.
Осень в серці, осень в крові,
Чуємо ми всередину,
Що все мінливо на світі,
І все проходить мою вину.
Під дубом в лісі сидить птах,
І чистить пір’я від роси,
Осень спішить, осень спішить,
Нести свої черговості.
Жовте поле, жовте поле,
Де колись зелень була,
Осень поставила завіс,
На золотіл комунал.
Холодний вітер дує в обличчя,
Листя кружляє, танцює, поет,
Осень співає свою пісню,
Про те, що минувшість уже йде.
