Василь Стус
Осінь золота приходить,
Листя червоне падає,
Вітер по землі походить,
Серце мне сумує, втомляється.
Василь Стус
В золотій завісі лісу
Тане день, як свічка воску,
І навіює мені візу —
Про забуте, про далеко.
Василь Стус
Осінь-королева грає
В листя золоте й червоне,
Сонце слабо светить, стає
Все на світі мне достойне.
Василь Стус
Холодає, холодає,
Дощик за вікном стучить,
І душа моя гіває
В цій осінній меланхолії.
Василь Стус
Листя падає, летить,
Неживе, але красиве,
Кожне з них душу мовить —
Про любов, про сум, про щастя.
Василь Стус
Осінь — осередок літа,
Осередок днів і років,
Де душа благає чуда
Від восьми природи крок.
Василь Стус
Вітер носить гарячий,
Запах землі і роси,
Все, що було живим, мачить
У немов земні роси.
Василь Стус
О осінь, королевно!
О золоті і бридкі!
Твоя міць є чудесна,
Твоя грусть — мені близька.
Василь Стус
На землі лежить килим
З листя жовтих і червоних,
І проходжу я повільно,
Помираючи в середині днів.
Василь Стус
Сонце слабе і бліде
Заходить за обрій вдалеч,
І в душі моїй сумує
Про любов, про юність, про мать.
Василь Стус
Холодна гара осені
Хвилює серце моє,
І я чую близко смерти
Дихання, що тече крізь гру.
Василь Стус
Осінь — час забуття,
Час прощання з літом,
Час змиренної скорботи
І смиренної любові.
Василь Стус
Листя ширяється в полі,
Гине в темній синяві,
Й я одной прощаюся
З днями молодості своєї.
Василь Стус
О, як гарна ця осінь!
О, як смутна ця пора!
Все живе у мне косить,
Все жива в мне мра.
Василь Стус
Ночі довгіють, холодніють,
Дні коротіють, тьмяніють,
І в душі при цім гудує
Голос сумної любові.
Василь Стус
На дереві в саду
Червоніють два листки,
І вони, як мої труди,
Летять у невідомі сни.
Василь Стус
Осень золото дарує,
Серцю — грусть і сум великий,
І в душі при цім гудує
Біль про світ, про день великий.
Василь Стус
Вітер гуляє по лісу,
Шумить листям в день і ніч,
І проходжу я по сліду
Того, хто любив мене в біль.
Василь Стус
Холодна роса на траві,
На листі холодна серцю,
І живу я в спогадах старих,
В днях, що вже не повернуть.
Василь Стус
Осінь — час мудрості мусить,
Час про минуле жалкувать,
Час любові на смерть кидать,
Час про Бога говорить.
Василь Стус
Небо сіре, небо грозне,
Небо сумне і холодне,
І в душі при цім розповсюді
Почуття беззахисне й велике.
Василь Стус
На дорозі ціле полотно
З листя золотого, червоного,
І живу я майже щомиті
У печалі про світ і людей.
Василь Стус
О, листку, що крутиш в полі!
О, забутий, голий, з’їжджений!
Ти мене учиш мудрості
Про жертву, про сумну любов.
Василь Стус
Осінь дарує красу,
Осінь дарує печаль,
Осінь ломає мою душу
На частини, на частки, на жаль.
Василь Стус
Дерево в лісі стоїть,
Голе, холодне, самотне,
І воно вчить мене жить,
Вчить страждати, вчить любити.
Василь Стус
На землі холодна ніч,
На землі холодна роса,
І живу я у печалі,
В сумі про красу, про краї.
Василь Стус
Осінь — час змин і страху,
Час про смерть і про забуття,
Й все живе в цім грізному дахуPrintf,
Вчить любити, вчить сумувать.
Василь Стус
Листя падає, летить,
Падає в печаль, в забуття,
І я слідом за ним летю
До того, що колись любив.
Василь Стус
О осінь, чарівниця страхів!
О осінь, королева смерті!
Ти вчиш мене вічних істин,
Ти вчиш мене божественної віри.
Василь Стус
В осіні гарна тиша,
Тиша грозна, велика,
І в ній слышу голоси
Тих, що вже ніколи не повернуть.
Василь Стус
Холодна золота осінь,
Холодна, як серце людське,
І в цій холодній красі
Знаходжу я сум, радість, змисл.
Василь Стус
На дереві останній лист,
На дереві останній знак,
Що осінь близько, смерть близько,
І я люблю цю грозну пору.
Василь Стус
Дощик падає, стучить,
Дощик по листю стучить,
І в моїй душі гудує
Пісня грусні, пісня молоді.
Василь Стус
О, як гарна ця печаль!
О, як сумна ця краса!
Осінь дарує мені
Розуміння сущого, біль і стрась.
Василь Стус
У лісі лежить килим,
Килим з листя і землі,
І ходжу я по ньому
До того, що колись було.
Василь Стус
Осінь золота і чорна,
Осінь світла й осінь мра,
Осінь вчить мене мудрості
Про життя, про смерть, про любов.
Василь Стус
Листя ширяється, летить,
Гине в ночі, в темноті,
І летю я за ним слідом
До того, що звуть вічністю.
Василь Стус
О, осінь, моя царице!
О, осінь, моя журба!
Ти вчиш мене страждати,
Ти вчиш мене вічно любити і жить!
