Що таке гомерівське питання?
Гомерівське питання – це один із найдавніших та найзначущіших наукових дебатів у класичній філології та літературознавстві, який виникнув у XVIII столітті та продовжує актуалізуватися й у сучасну епоху. Це комплекс питань щодо авторства, історичності та способу створення давньогрецьких епічних поем “Іліада” та “Одіссея”, які традиційно приписуються давньогрецькому поетові Гомерові. Дане питання охоплює фундаментальні проблеми щодо того, хто насправді написав ці твори, коли вони були складені, як вони передавалися крізь покоління та яким чином вони залишилися до наших днів у практично незмінному вигляді.
Гомерівське питання привело до розділення наукової спільноти на кілька основних таборів, кожен із яких пропонує власну версію виникнення та розвитку цих видатних творів світової літератури. Проблема ґрунтується на суперечностях, що виникають при глибокому аналізі текстів, та на брак прямих історичних доказів про особистість автора. Протягом більше двохсот років дослідники намагаються розкрити таємницю Гомера, використовуючи методи текстуального аналізу, історичних досліджень та лінгвістичних студій.
Історія виникнення гомерівського питання
Хоча деякі сумніви щодо авторства Гомера висловлювалися ще в античні часи, систематичне вивчення проблеми розпочалося у XVIII столітті з робіт німецьких учених. У 1795 році німецький класичний філолог Фрідріх Август Вольф опублікував фундаментальну роботу “Prolegomena ad Homerum”, яка офіційно запустила наукові дебати про гомерівське питання. Вольф запропонував теорію, що “Іліада” та “Одіссея” не могли бути написані однією людиною, оскільки вони складаються з окремих давніших поем, які згодом були об’єднані в єдиний твір. Його дослідження заснувалися на аналізі текстових інконсистентностей, виявлених у творах.
У XIX столітті гомерівське питання набуло широкої популярності в науковому світі, особливо серед німецьких гомеристів. У цьому періоді розвивалися різноманітні теорії щодо структури та авторства епічних поем. Науковці ретельно досліджували особливості мови, повторення формул та розходження у змісті, намагаючись довести розділеність авторства. Цей період характеризувався інтенсивним міждисциплінарним діалогом та запозиченням методів з інших галузей знання для вирішення загадки Гомера.
Основні теорії щодо авторства Гомера
Протягом більш ніж двох століть було сформовано кілька основних гіпотез, що намагаються пояснити виникнення гомерівських епосів. Кожна теорія має своїх прихильників та опонентів серед наукової спільноти. Ці теорії різняться у ступені складності та кількості гіпотетичних авторів. Розглянемо найвпливовіші з них:
- Унітарна теорія припускає, що обидві поеми були написані однією людиною – поетом на ім’я Гомер, який жив у VIII столітті до н.е. у Іонії на території сучасної Туреччини. Прихильники цієї теорії наголошують на внутрішній цілісності творів та їх художній єдності. Вони стверджують, що розходження у стилі можна пояснити різними контекстами оповідання та вимогами епічної форми. Унітарна теорія набула нового імпульсу на початку XX століття завдяки роботам британської дослідниці Анни Бірні та інших вчених.
- Теорія розділення або аналітична теорія припускає, що “Іліада” та “Одіссея” є компіляціями кількох авторів або поетів, робот яких були пізніше об’єднані редакторами. Найрадикальнішою версією цієї теорії є гіпотеза про існування десятків окремих поем, які були поступово об’єднані в два великі твори. Аналітики вказують на стилістичні, лінгвістичні та змістові розходження як на доказ множественності авторів.
- Теорія нарощування або теорія шарів припускає, що первісна куля ядра поеми була створена одним автором у VIII столітті до н.е., але згодом поступово розширялася та доповнювалася іншими поетами протягом кількох століть. Ця теорія намагається знайти компроміс між унітарною та аналітичною позиціями. Прихильники цієї гіпотези виділяють у текстах так звані “архаїчні” та “пізніші” шари, які датуються різними епохами.
- Теорія письменної фіксації припускає, що Гомер (як історична особа) міг би існувати й створити основу творів усно, але фіксація цих творів письмом відбулася значно пізніше, в період Афінської тиранії на початку VI століття до н.е. за часів Писістрата.
Текстові свідчення та лінгвістичні аргументи
Гомерівське питання ґрунтується на детальному аналізі текстових особливостей, які дослідники трактують як свідчення множественності авторства. Дослідники намагаються визначити закономірності, що повторюються у творах та можуть свідчити про різні джерела походження матеріалу. Текстологічне вивчення творів виявило кілька важливих особливостей, які варто розглянути детально. Ось основні лінгвістичні та текстові аргументи, що висуваються в гомерівському питанні:
• Формульне мовлення – у гомерівських творах часто повторюються певні фрази та поетичні формули, що могли свідчити про усну традицію й складання поем з готових елементів.
• Різноманітність діалектів – у текстах поем знаходяться елементи іонійського, еолійського та дорійського діалектів давньогрецької мови.
• Інконсистентності у змісті – у творах виявляються суперечності щодо географічних деталей, характеристик персонажів та послідовності подій.
• Различия у епітетах та стилі – різні персонажі описуються з використанням різних стилістичних підходів та певних типів епітетів.
• Архаїзми та неологізми – текст містить як давні, так і відносно нові для часу складання твори мовні форми.
Археологічні та історичні дослідження
Розвиток археології й історичної науки суттєво вплинув на дискусію щодо гомерівського питання. Розкопки на території Туреччини та Греції виявили матеріальні докази існування цивілізацій, описаних у гомерівських творах. Особливо значущим виявилось дослідження німецького археолога Генріха Шліманна у другій половині XIX століття. Шліман провів розкопки у місцях, де традиційно локалізувалась Троя, і виявив залишки давнього міста. Ці знахідки частково підтвердили історичність подій, описаних у “Іліаді”, та свідчили про те, що Гомер мав знання про реальні історичні события. Однак хронологія розкопок показала, що Троя була зруйнована приблизно у 1200 році до н.е., тоді як Гомер міг жити тисячу років пізніше, якщо датувати його життя VIII століттям до н.е.
Лінійне письмо B, дешифроване британським лінгвістом Майклом Вентрісом у 1952 році, дозволило вченим краще зрозуміти мікенську цивілізацію та мову, на якій говорили грецькі володарі у другому тисячолітті до н.е. Виявилося, що мова у гомерівських текстах містить архаїчні елементи, які могли вказувати на древність источников матеріалу. Цей факт дав новий імпульс дослідженням та дозволив запропонувати нові датування для різних шарів текстів гомерівських творів.
Основні позиції у сучасних наукових дебатах
| Позиція | Основне твердження | Головні прихильники | Аргументи |
|---|---|---|---|
| Унітаризм | Один автор – Гомер | Анна Бірні, Денис де Рудж | Художня єдність, цілісність структури |
| Аналітизм | Кілька авторів | Таліелю, Лахман | Текстові розходження, стилістичні різниці |
| Теорія нарощування | Основа + доповнення | Грегорі Надь, Вільям Паррі | Компроміс між двома позиціями |
| Версія письменної фіксації | Усна традиція + письмо | Піетро Пуккі | Чотири сторіччя трансформації |
На сучасному етапі розвитку гомерівської науки спостерігається певне примирення позицій, яке грунтується на визнанні важливості усної традиції в давніх греків. Грегорі Надь та інші сучасні дослідники розробили так звану “теорію варіативності”, яка припускає, що гомерівські поеми існували у множині варіантів та постійно еволюціонували протягом кількох століть, перш ніж набути останчастої письмової форми. Цей підхід дозволяє зняти багато суперечностей між уніритарною та аналітичною позиціями, показуючи, що питання авторства можуть мати більш складну природу, ніж це здавалося раніше.
Сучасні методи дослідження гомерівського питання
Розвиток комп’ютерних технологій та нові лінгвістичні методи дозволили дослідникам переглянути питання гомерівського авторства з нової перспективи. Комп’ютерний аналіз текстів дозволяє виявляти закономірності, які важко помітити при традиційному читанні. Сучасні методи включають:
- Статистичний аналіз словоупотреблення та частотності появи певних лексичних одиниць.
- Аналіз гомотелевтів (повторення однакових закінчень слів) як ознак єдності авторства.
- Дослідження просодичних та метричних особливостей текстів.
- Порівняння гомерівських творів із іншими пам’ятками давньогрецької літератури.
- Аналіз архаїчних та новіх елементів мови методами історичної лінгвістики.
Ці новітні методи не дали однозначної відповіді, але дозволили виявити закономірності, що узгоджуються як з унітарною, так і з теоріями множественності авторства. Багато сучасних учених дійшло висновку, що гомерівське питання не має простої однозначної відповіді, й то, що називають творами “Гомера”, є результатом складного історичного процесу розвитку та фіксації усної традиції давніх греків.
Висновки та сучасне розуміння проблеми
Гомерівське питання залишається однією з найбільш активно обговорюваних проблем у сучасній класичній філології та історії літератури. За більш ніж двісті років досліджень науковці з’ясували, що проблема авторства гомерівських творів є набагато складнішою, ніж здавалося на початку дискусії. Сучасне розуміння схиляється до визнання того, що “Іліада” та “Одіссея” є результатом довгого процесу розвитку, трансформації та письменної фіксації давньогрецької усної традиції. Гомер, якщо розуміти цього персонажа не як конкретного історичного індивіда, а як символ творця та хранителя цієї традиції, становить вічно актуальну фігуру для розуміння процесів творення великих літературних творів. Гомерівське питання продовжує служити напоминанням про складність історичних процесів та про те, як важко бути впевненим у приватних фактах з давної історії людства без прямих свідчень. Проведені дослідження доводять універсальну цінність вивчення цієї проблеми для розуміння не лише давньогрецької культури, але й загальних закономірностей розвитку людської творчості.
