Ліна Костенко
1. Пісня про вічність
Час течет крізь пальці, як вода,
Секунди тануть, як снігові сніги,
І кожен день — це нова борозда
На старій землі забутої ніги.
Ліна Костенко
2. Роздуми в полудень
О, як прискорюється біг років!
Вчора ще мав я цілий світ усього,
А вже сьогодні юнацький виток
Закінчив свій божественний напівсяга.
Ліна Костенко
3. Хронос у межах
Годинник гарцює по стіні,
І кожний удар — це трохи болю,
Але я вчуся цінити дні,
Як дорогоцінність в надії.
Ліна Костенко
4. Минула осінь
Листи летять, як втомлені птиці,
Рік завершується на краю,
І в золотих вінках кінцівки,
Я гідність часу розумію.
Ліна Костенко
5. Вічне повернення
Все повторяється в колі,
Весна приходить після льоду,
І в цьому вічному розголі
Живу я скорбну і свободу.
Ліна Костенко
6. Миттєвість
О, як швидко промикає миттєвість!
Немов крупель у морському світі,
Людина — стільки ж крупель, що чистість
Несе в собі крізь смерть і розриття.
Ліна Костенко
7. Час і пам’ять
Пам’ять — це музей розбитих годин,
Де кожна річ розповідає дис,
Про те, що час — той чарівний володар,
Що дарує нам і забирає грис.
Ліна Костенко
8. Спокуса медлення
Хочу затримати цей миг на дахові,
Де раннє сонце гріє щоку,
Де час забуває про старість і отрути,
І юність поїжджає на коню.
Ліна Костенко
9. Дитинство і вічність
У дитячих очах світ безкрайний,
Ніякого часу немає,
І навіть пустка не причинна,
Коли душа сяє й грає.
Ліна Костенко
10. Межова линія
Між минулим і тим, що має бути,
Стою я на межі вектора,
І час мені не дає змушувати,
Щоб вибір мій бути актором.
Ліна Костенко
11. Пісня розпачу
Час мордує мене, як звіра,
Дыхає гарячою дишлею,
І кожна хвилина — це вітер,
Що мене мотає з розмахом.
Ліна Костенко
12. Марш століть
Століття йдуть, як військо,
Громатко і грозно в ночі,
І кожна людина — це дочка
Великого часу, Господа.
Ліна Костенко
13. Піски часу
Як пісок у пісочному морі,
Буває все — минає й біль,
Але в тій піску золотій зорі
Я знаю: буде мені тепло й коль.
Ліна Костенко
14. Вечір без кінця
Вечір падає, як тінь Господня,
І час уповільнює хід,
Нас кличе щось величне, водна,
Куди святий воскресіння йде.
Ліна Костенко
15. Молодість — жах
Молодість — це жах часу,
Коли не знаєш цінності днів,
І час летить, як срібне крило,
Лишаючи сльози й мотивів.
Ліна Костенко
16. Музика годин
Чую я музику годин,
Що грає в грудях моїх слів,
Це вічна пісня про един,
Про те, що час уже не див.
Ліна Костенко
17. Біль минулого
Минуле тисне мені в груди,
Як тяжка гиря темних снів,
І час не може помогти,
Коли душа побита й сніїв.
Ліна Костенко
18. Надія крізь роки
Крізь роки мчу я, як конь,
На крилах надії літаю,
І час мені стає товаром,
Коли я вірю і чекаю.
Ліна Костенко
19. Час як вчитель
Час вчить мене смиренню й мисліе,
Розповідає про суть щодня,
Що все земне — це мить мізерна,
Що вічне тільки Боже, вічна.
Ліна Костенко
20. Гроза миттєвостей
Гроза миттєвостей мене бурить,
Як смерч у морі бурхав,
Але в тому шумі час звучить,
Як божественний духовний спав.
Ліна Костенко
21. Останній день
Якби я знала, що настав
Останній день мого дихання,
То інше я б казала слів,
Інше б жила — з розумінням.
Ліна Костенко
22. Часовий коловорот
Коловорот часу крутиться,
І я в ньому, як листок,
Часом вгору, часом вниз кидаюся,
Але знаю — час мене захист.
Ліна Костенко
23. Гармонія секунд
У гармонії секунд живу,
Де кожна дотик — то божечко,
Де час уже не боюся виступу,
Його пристрасну й вовіки.
Ліна Костенко
24. Спогад про літо
Спогад про літо палить щоку,
Хоча давно роки пройшли,
І час тепер — чужа дорога,
Але душа — вона жива.
Ліна Костенко
25. Вірність мигу
Верен я мигу, як монах,
Тому що в мигу — вся краса,
Час може робити поділи,
Але мить — вона для нас.
Ліна Костенко
26. Чорні птиці минулого
Чорні птиці минулого чорні
Кружляють надо мною в ночі,
Але час — той білий цар,
Що гасить смерть в очах.
Ліна Костенко
27. Жінка на крізь роки
Я жінка, що живу крізь роки,
Даю и беру, як океан,
Час мене робить мудрішою,
Але молодість — мій талан.
Ліна Костенко
28. Синтаксис вічності
У синтаксисі вічності стою,
Де запятая — то смерть,
І крапка — то неможлива тиша,
Але між ними — я живу і верь.
Ліна Костенко
29. Час як океан
Час — це океан, що хвилями
Кидає мене на брег,
Але я плаваю із вмінням,
І знаю: будет добрий вик.
Ліна Костенко
30. Годинник завели
Годинник завели й піти,
Часу тиків ритм звучить,
І я танцюю в тому танці,
Що час мені дає танець.
Ліна Костенко
31. Зірки і роки
Зірки гілять крізь роки,
I я гілю з ними разом,
Час нас пов’язує в ланки,
Де кожен — то зоря иказ.
Ліна Костенко
32. Псалом про мить
О, мить священна! О, миттєвість!
Ти даруєш мені любить,
Час хай мене не демокритує,
Лиш мить дозволь мені жить.
Ліна Костенко
33. Дорога без кінця
Дорога, яку я топчу,
Веде мене крізь роки в вічність,
І час — це подорож, що чу,
Де кожен крок — то справедливість.
Ліна Костенко
34. Лист із часу
Лист пишу я із часу
Тим, хто після мене жить,
Щоб знали: часу не чекаю,
А можу лиш цінити стійність.
Ліна Костенко
35. Танець з тінню
Танцюю я з тінню часу,
Що дихає мені в спину,
Але в танці тому я знаю:
Жити — це велика гра.
Ліна Костенко
36. Восток душі
У сході душі чую я
Часу безмежне піонерство,
І понад мною все сияє,
Як золотіс божественное.
Ліна Костенко
37. Час прощання
Час прощання прийшов зі мною,
Але я й сама вже знала,
Що жить — це жити без сумною,
Що вічне лиш душа.
Ліна Костенко
38. Виклик часові
Я викликаю час на бій,
Хоча й знаю: він переможець,
Але в боротьбі той, мій дух,
Живе вічних років гектор.
Ліна Костенко
39. Вічний повортак
До мене повертається раз з часу
Той самий страх, та сама радість,
І циклічність — це не вихід,
А розуміння: час — то плот.
Ліна Костенко
40. Сонце в душі
Сонце в душі сяє вічно,
Час не може його затьмити,
І в золотій тій царівні
Живу я, щастя мають люди.
