Ліна Костенко
I. Чорнобиль
Розпалась мертва зоря над землею,
І в дим розтанула краї вся país,
Де радіація гуляє по полю,
І смерть насіває в землю, в кров, в час.
Чорнобиль — ім’я, що болить в грудях,
Як вик, що виростає на костях,
Припять, забуте місто мертвих снів,
Де童年 з їхніх очей утік.
Василь Стус
II. Апокаліпсис
Країна, що горить незримим вогнем,
Чорнобиль — вісник кінця всіх творінь,
Коли ж матір-земля почне біль виносити
І зрозуміє, що смертна вона?
Атом розколов наш тихий світ,
Розсипав холод по садах,
Молоко мертве в спомину лишилось,
І дітям більше не вернутись в дім.
Дмитро Павличко
III. Монолог землі
Я чула гуркіт, я чула скрик,
Коли вибух розчинив небосхил,
Мої дітки, мої квіти, мій світ —
Все потрапило в радіоактивний лід.
Я плачу дощем, але дощ отруйний,
Я плачу снігом, але сніг чорний,
Чорнобиль — рана, що не загоїться,
На тілі землі, що вже не жива.
Юрій Андрухович
IV. Припять
Місто-привид, місто-тінь,
Де тиша гірше, ніж крик,
Де ляльки сидять в закинутих домах,
І ніхто не прийде їх будити.
Припять — це забуття,
Припять — це могила на сонці,
Де дати на кладовищах розмиті,
А час замерз у дев’ятій годині.
Богдан-Ігор Антонич
V. Святий вогонь
Не святий той вогонь, що горить в тумані,
Не святий той дим, що йде в небеса,
Святий був вогонь у душах тих, хто гинув,
Щоб врятувати світ від чорного огню.
Ліквідатори — мученики без крил,
Герої, яких світ забув,
Вони ходили в смерть з відкритим серцем,
Щоб зупинити апокаліпсис.
Іван Драч
VI. Співу Україні
Україно, мати горя,
Твоя доля — вічна мука,
Чорнобиль — рубець на тілі,
Радіація в твоїй крові.
Але ти встаєш із попелу,
Як фенікс у вогні,
Тому що в тобі є сила
Переживати біль, забуття, ніч.
Наталія Біланенко
VII. Молитва за Чорнобиль
Боже, послухай моју молитву,
За тих, що лишилися в землі,
За дітей, що народилися сліпцями,
За матерів, що не змогли народити.
Боже, прости нас за гордість,
За те, що ми грали з атомом,
Як діти з запальною сірничкою,
Не знаючи, що вогонь всепожирний.
Ліля Гриневецька
VIII. Спогади про Припять
Я пам’ятаю запах першого снігу,
І дітей сміх в листопаді,
Я пам’ятаю зоряне небо,
Коли ще світ був живим і цілим.
Тепер у мене залишились спогади,
Як фотографії, що вицвіли,
Припять видається в снах,
Живою, як давно було.
Вадим Прісс
IX. Послання до світу
Люди світу, ви чуєте мене?
Я кричу з Чорнобиля, я живий,
Але я помираю щодня, щогодини,
В моїй крові гоїть радіація.
Ви думаєте, це було давно?
Ні, друже, це вчера, це навічно,
Чорнобиль — це не історія,
Це наша сучасність, наш страх.
Микола Вінграновський
X. Час у Припяті
Годинник на стіні зупинився,
На крок третій після вибуху,
І час у Припяті замерз,
На дев’ятій годині, двадцять шість квітня.
Але людський час тече далі,
Його не можна зупинити,
І на місці забутого міста
Росте трава крізь дорогу-привид.
Сергій Жадан
XI. Зона
Зона мовчання, зона смерті,
Зона, що робить нас дикунами,
Де дикі тварини царюють,
Бо людство забулось там назавжди.
Зона — це дзеркало нашої гордині,
Зона — це образ нашої недалекості,
Чорнобиль — це скрик землі,
Який ми так довго не чули.
Павло Мовчан
XII. Виплач
Виплач, мати, виплач слізьми,
За синів, що пішли в зону,
За внуків, що не народяться,
За дітей, що народяться мутантами.
Виплач за радянське браття,
Яке замість друга, дало отруту,
За обіцянки, що були брехня,
За надії, що розпалися в дим.
Олег Чорногіл
XIII. Про атом
Атом — діяволова гра,
Яку ми розпочали для блага,
Але благо вибухло, розпалось,
І від нас залишилась тільки попіл.
Атом знає секрети смерті,
Атом спить у захованих могилах,
І Чорнобиль — його пробудження,
Його вечірня молитва над світом.
Ольга Базан
XIV. Дарунок недолі
Мені дав світ дарунок — бути матір’ю
В країні, де радіація в молоці,
Де діти народжуються з радіацією в крові,
А батькам не дозволяють їх обіймати.
Цей дарунок гірший від смерті,
Більш мучительний, ніж любий біль,
Тому що біль — це живі емоції,
А це — агонія без кінця.
Борис Олійник
XV. Химерна балада про Чорнобиль
Чорний замок на землі стоїть,
Де цар атома сидить і смеється,
Над нами, над нашою долею,
Над нашою прокляту завіспю.
Він приніс нам радіацію замість хліба,
Замість води дав отруту,
Замість життя — смерть потоком,
Замість надії — вічну ніч.
Люба Якимчук
XVI. Евхаристія
Як евхаристія, що змінює тіло,
Так Чорнобиль змінив нашу суть,
Ми більше не такі, як були,
Ми новий вид людини — люди-радіаци.
Наша кров — це новий таїнство,
Наше тіло — новий храм смерті,
І молитви наші чутні лиш атомам,
Лиш мертвим богам атомного віку.
Василь Герета
XVII. Пам’ять
Пам’ять — це все, що нам залишилось,
Пам’ять про зелені поля,
Про небо без радіації,
Про сонце, що світило для живих.
Пам’ять — це наша святиня,
Пам’ять — це наша молитва,
І ми не дозволимо забути
Чорнобиль, ім’я нашої скорботи.
Анатолій Москаленко
XVIII. Присяга ліквідаторів
Ми присягаємо на крові своєї,
Що не забудемо братів,
Що пішли в Чорнобиль як герої,
І повернулись в землю як святі.
Ми присягаємо пам’ятати,
Присягаємо жити за двох,
Присягаємо розповідати
Про їхній подвиг, про їхній біль.
Зінаїда Туркало
XIX. Колиска
Співаю ляльці колиску,
Але нема жодного дитяти,
Співаю старій землі,
Що забула свою молодість.
Коліска гойда смерть,
Коліска гойда забуття,
І в скорботі моїй розумію,
Що світ більше не буде таким.
Максим Щур
XX. Крик
Крик, що почув світ від Чорнобиля,
Це крик землі, що помирає,
Це крик дітей, що не народяться,
Це крик матерів, що навіки засмучені.
Крик гуляє по світу,
Як жахливий вітер,
І кожен, хто його чує,
Знаходить у собі смерть.
Павло Коваль
XXI. Розповідь про одного ліквідатора
Його ім’я забуте світом,
Але Бог знає його добре,
Він ходив у смерть посміхаючись,
Щоб врятувати тих, кого він не знав.
Його кості розпалися від радіації,
Його дітям не можна дихати,
Але в його серці було життя,
Те життя, що більше, ніж смерть.
Наталія Морозова
XXII. Білі ночі
У Припяті білі ночі,
Коли світло радіації сяє,
І люди бачать один одного
Крізь завісу смертельної пристані.
Білі ночі в Припяті палять,
Палять плоть, палять душу,
Палять спогади про те, що було,
Про добро, що вже ніколи не вернеться.
Володимир Рубець
XXIII. До неживої землі
Ти, моя земле, вже не живиш,
Радіація вкрила твою груди,
І насіння, що в тобі розсів,
Буде проростати мертвим деревом.
Прости мне, земле, за те,
Що ми зробили з твоєю красою,
За те, що замість розкішу
Посадили смерть у твою груди.
Григорій Чубай
XXIV. Апокаліпсис на землі
Апокаліпсис не в небесах,
Апокаліпсис серед нас живе,
У Чорнобилі розпочався кінець світу,
І він розповсюджується невидимо.
Невидимі демони радіації
Залізають у кожен дім,
У кожну кухню, у кожне легене,
І ніхто не може їх зупинити.
Людмила Костюк
XXV. Перший понеділок квітня
Перший понеділок квітня,
День, коли землю накрила смерть,
День, коли небо почорніло,
День, коли світ упав у безодню.
І кожен перший понеділок квітня,
Я плачу, згадуючи той день,
День, коли все змінилось назавжди,
День безповоротних змін.
Ігор Драч
XXVI. На розпутті
Ми стоїмо на розпутті,
Куди рухатись — ніхто не знає,
Чорнобиль показав нам,
Що вибір неправильний — смертельний.
Але ми все ще вибираємо,
Все ще ідемо в темряву,
Забувши уроки Чорнобиля,
Забувши голос землі.
Наталія Королевська
XXVII. Колискова смерті
Колискова смерті лунає в ночі,
Над зоною, над мертвим містом,
Колискова смерті гойда дітей,
Що будуть народжені мертвими.
Слова колискової невимовні,
Мелодія — звук розпаду,
І небо плаче над нами,
Як мати над втратою сина.
Петро Мазепа
XXVIII. Над пропастю
Ми висимо над пропастю,
Утримані мереживом надії,
Чорнобиль — це звичка внизу,
Де зловісні голоси кличуть.
Над пропастю ми танцюємо,
На розпеченому льоді стоїмо,
І кожен день — це чудо,
Що ми ще живі, ще ходимо.
Ольга Вусик
XXIX. Білі крила
О, дай мені білі крила,
Щоб упасти з цього світу,
Від смутку, від болю, від Чорнобиля,
Від радіоактивної любові.
Білі крила б дали свободу,
Від гнітючої реальності,
Від тягаря знань про смерть,
От матеріального прокляття.
Костянтин Москаленко
XXX. Світанок Припяті
На світанку в Припяті
Мертва роса блищить,
Як сльози, пролиті за дітей,
За спалену молодість.
Світанок червоний у Припяті,
Як кров, що розлилась,
І сонце встає палаючи,
Над могилою міста-привида.
Марія Корпанець
XXXI. Для тих, хто не повернувся
Для тих, хто не повернувся з зони,
Хто став радіацією частиною,
Хто в землю вп’януся, як дощ,
І в небо підійшов, як дим.
Для них гу молитву розбиту,
Розбиту на тисячу шматків,
Як розбите їх тіло,
Як розбита їх долі.
Мирослав Козловський
XXXII. Невидима радість
Є невидима радість у Чорнобилі,
Радість атомів, що танцюють,
Радість смерті, що приходить,
Як давно очікуваний друг.
Але люди не розуміють цієї радості,
Вони кричать від болю,
От того, що радість смерті
Больш гірка, ніж звичайний біль.
Софія Марченко
XXXIII. Матері
О, матері, які чекаєте синів,
Синів, що не повернуться ніколи,
Матері, чиї волосся побаліло,
Матері, чиї очі засліпле від сліз.
Матері Чорнобиля, королеви болю,
Королеви того, що минуло,
Королеви того, що не буде,
Королеви більш не існуючого світу.
Ростислав Семесенко
XXXIV. Спадщина атома
Спадщина, яку атом залишив нам,
Це не багатство, не красота,
Це смерть, запакована в мирний дім,
Це вічна клятва невідиме смерть.
Спадщина атома росте в наших генах,
Спадщина атома живе в наших костях,
І коли ми помремо,
На дітях нашої спадщини запалять свічки.
Крістіна Лівенцева
XXXV. Голос землі
Почуй голос землі, що кричить,
Почуй як земля молить,
Почуй як камінь плаче,
От того, що він повинен жити з токсинами.
Голос землі гірше від звірів,
От голосу матері, що загубила дитя,
Глас землі — це вічна скорбота,
От дня, коли вибухнув Чорнобиль.
Федір Шевченко
XXXVI. В темряві ночі
В темряві ночі сяє Чорнобиль,
Як люцифер в темнім небі,
Як падший ангел, що посмикує нитки,
Зв’язанні у біль, у вічне страхіття.
В темряві ночі зосереджуються жахи,
В темряві ночі атоми поють,
І люди слухають із страхом,
Розуміючи, що це гімн смерті.
Наталія Яковенко
XXXVII. Останній день Припяті
Останній день Припяті був звичайним,
Діти грались у дворі,
Матері варили обід,
І ніхто не знав, що це останній день.
Останній день, коли світ був цілим,
Останній день перед апокаліпсисом,
Останній день, коли було надію,
Що завтра буде краще, ніж сьогодні.
Юрій Кохут
XXXVIII. Для забутих герої
Герої, яких забув світ,
Герої без медалей, без прізвища,
Герої, що помирали, сміючись,
Знаючи, що смерть їх уже чекає.
Забуті герої Чорнобиля,
Вас назвали радіоактивними матеріалами,
Але в вас була людське серце,
От що вас робило справжніми героями.
Яніна Дральська
XXXIX. Молитва без слів
Я молюсь без слів,
От молитва більш чиста,
От молитва, що долітає до Бога,
От молитва, що не забруднена людським словом.
Молюсь за Чорнобиль,
Молюсь за мертвих,
Молюсь за живих, що мруть,
Молюсь за світ, що ще не розумніський.
Максим Кравець
XL. Вічна пам’ять
Вічна пам’ять тим, кого прозвали героями,
От як ці слово звучить порожньо,
Герої — це люди, чиї кості стали радіацією,
От люди, чиї сльози змішались з дощем.
Вічна пам’ять, що не кінчається,
Вічна скорбота, що не гасне,
Вічна біль за Чорнобиль,
Вічна любов до тих, кого немає.
