Автор: Ліна Костенко
I. Перші кроки
У дитинстві мої ноги
Були легкі, як крила птиці,
І простеж позатоптаний стежок
Вів мене крізь густі зарості.
Збиралась я на світ, і світ
Мене чекав у кожній щілині,
І радість дитяча горіла
Святим вогнем у очах чистих.
Автор: Ліна Костенко
II. Мамине коло
Спочатку світ був мамина обійм —
Теплий, безпечний, світ молоком пахнув,
І байки матері про вовків, про стражі
Залізали мені в душу, немов шпори.
І материне серце стукало, як пісня,
Спокійна та мудра, як прості рослини,
Що ростуть терпеливо, без поспіху,
І мудрість дають через кожний листок.
Автор: Ліна Костенко
III. Перший сніг
Помню перший сніг дитячих років —
Як сніжинки падали на плечі,
І я стояла, розтуління рот,
Ловила білість неба у ребра.
Той світ тоді здавався мені казкою,
Де все чудесне, все близько, усе до мене,
І сніг летів, як письмо від богів,
Що кожна хлопчина повинна вміти читати.
Автор: Ліна Костенко
IV. Пісні дворика
У дворику за домом нашим
Жили звуки, як живі дитини,
І кожна крик, кожна голосна нота
Малювала мені портрет досвіду.
Ми лізли на деревах, мов звірята,
Кидалися снігом, як царівни,
І дворик той цілий у сніжинках білих
Був царством чистої дитячої радості.
Автор: Ліна Костенко
V. Школа живих уроків
Школа — то перший храм знань,
Де вчительки, мов жриці мудрості,
Відкривали нам брами світу,
А букви танцювали на дошці.
Я вчилася мовиш і слова
Трамвайних дзвінків, шелесту листяння,
І кожна строка в книзі старій
Була для мене сходами до зірок.
Автор: Ліна Костенко
VI. Секрети у кишені
В кишені мого дитячого плаття
Носила я секрети світу:
Камінець гарний, гілочку дивну,
І листочок золотий від осені.
Ці скарби дорогі були в мені,
Як священні речі в соборі,
І я охороняла їх ревниво,
От тільки часу не охороняла — і втратила все.
Автор: Ліна Костенко
VII. Бабусин дім
На селі у бабусі старій
Був дім з трубою, мов мідь червона,
І в ньому пахло хлібом, лугом,
І старовинною молодістю.
Бабуся наша варила варення,
Вишневе, з-поза рамою коробочки,
І я гарячим язиком дитячим
Ловила солодкість і радість в одному.
Автор: Ліна Костенко
VIII. Гра з тінню
На стіні грала я з тінню,
Робила з пальців птиць прекрасних,
І тінь дружно зі мною танцювала,
Як мій другий, таємничий брат.
І я не знала, хто я насправді —
Та, що грає, чи та в тіні,
І цей дуалізм сумний
Мене навчив першої філософії.
Автор: Ліна Костенко
IX. Запахи дитинства
О, як запахи гострі дитинства
Живуть во мені, неживіючи!
Запах хліба матусиного,
Запах дощу на запорошеній землі,
Запах трави від комашок,
Запах печіння, що чека свята,
І весь цей мелодизм ароматів
Збирався у мою душу назавжди.
Автор: Ліна Костенко
X. Кольори мого дитинства
Дитинство мало кольорами певних —
Сірий дощ, золотавий закат,
Блакить неба, що мій розум розширяла,
Зелень трави, що ноги б’їла.
І червень диких квітів у траві,
І білизна снігу нескінченна,
І оранжева святість грушок спілих
Складали мені палітру першої радості.
Автор: Ліна Костенко
XI. Ручак дитячого вперстування
Як я вперше написала ручкою
Розмазав буквочку невпевнену,
І вчителька поправила ласкаво,
А я почула в сердці тьму гріха.
Перша буква, як насадження дерева,
Пустила коріння в ґрунті мозку,
І з тої букви виросла я
Літерка за літеркою, словом за словом.
Автор: Ліна Костенко
XII. Ігри в дорослість
Ми гралися в дорослість, як у царів,
І я була королевою, вчителем, матір’ю,
Грала всі ролі разом, розділяючись,
Як спектр світла через призму скла.
Не знала я, що світ не театр,
Що дорослість не гра з правилами чистими,
Але тисячі ролей моєї дитячої гри
Обігнали мене потім гарячкою життя.
Автор: Ліна Костенко
XIII. Пробудження душі
В якийсь момент дитинства, не помню коли,
Душа моя пробудилася, отримала зір,
І я вперше побачила біль у світі,
I зрозуміла, що світ нечорно-білий.
Що в ньому сірі відтінки теж живуть,
Що люди страждають, що весна не вічна,
І тоді я перестала бути цілком дитиною,
І починала будуватися жінкою усередину.
Автор: Ліна Костенко
XIV. Книги, мої перші друзі
Книги були моїми друзями,
Коли живі друзі іноді біліли брехнею,
Я тікала в світи вигаданих земель,
Де герої робили те, що я не могла.
Пушкін та Гоголь, Толстой та Лермонтов
Вели мене за руки крізь лабіринти,
І кожна сторінка була мостом
Від моєї дитячої ночі до зоряного неба.
Автор: Ліна Костенко
XV. Перший біль
Перший біль дитячого серця
Був таким же гострим, як за дорослих,
Хоча об’єкт його, можливо, був дешевший,
Але відчуття було золоте від щирості.
Чи то був хлопчик, чи то були батьки,
Чи то були навіть абстрактні ідеї,
Але серце навчилося кровавіти тоді,
І з того дня жило трохи більше правдиво.
Автор: Ліна Костенко
XVI. Сни дитячого сну
О, сни! Як вони чарували мене
Своєю безлогічністю прекрасною,
Я летіла без крил, я плила без води,
І світ перетворювався, як живий глист.
Мені снилися дворці з золота сніжного,
І люди розмовляли голосами квітів,
І я розуміла їх мову однозначно,
Хоча прокидалась — і мудрість тікала.
Автор: Ліна Костенко
XVII. Хоровод поколінь
В нашій сім’ї був хоровод поколінь,
З один бік — прабаба з очима, мов зірки,
З іншої — молоді тітки з голосами звіночка,
І я, маля, посередині — осередок.
І з кожного покоління я брала по крупинці
Мудрості, достоїнства, сучасності,
І дитячого тіла мого ставала наповненою
Міцю всього роду, його золотою нитею.
Автор: Ліна Костенко
XVIII. Перша любов
Перша любов дитячої душі —
Це переживання без назви порядку,
Це коли хлопчик дивився в очі,
І я забувала, як звучить звук.
Це було святе і було невинне,
Святе, як перша молитва до Бога,
І я не знала, що це називається любов’ю,
Думала, це що-то з неба впало в серце.
Автор: Ліна Костенко
XIX. Пісня дитячого літа
Літо дитинства моєї —
То була симфонія соломки і сонця,
Кожна дорожка, кожна галявина
Звучала піснями, що я сама собі співала.
Я ходила bosых ногами,
Почуваючи землю, як матері груди,
І сонце пекло мене в золоту ліпину,
А я була щаслива цією болючою солодкістю.
Автор: Ліна Костенко
XX. Материнські руки
Ці руки, що мене колисали,
Що в’язали варіжки, чистили коліна,
Що давали мені їжу і ласку,
І влаштовували мене в грізних помилках,
Ці руки носили на собі рубці вся,
Від роботи, від страждання, від любові,
І я розумію тепер, після років,
Що дитинство — це мамине жертвування собою.
Автор: Ліна Костенко
XXI. Школа життя
Справжня школа була вже в дворику,
На вулиці, у поляку дикої природи,
Де я вчилася слухати мову вітру,
Розуміти мову птахів, що летять, і не летять.
Вчителями були лужі після дощу,
Вчителями були хмари в небі високому,
Вчителями були люди простих душ,
Які беззлобою щирістю осявляли мені Бога.
Автор: Ліна Костенко
XXII. Колискова моєї матері
Колискова матері моєї
Лилася, як мед, на золотих хвилях,
Мелодія нечітка, слова невловимі,
Але серце знало її божественність.
І в цій колисковій була вся історія роду,
Вся мудрість жінок, що жили до мене,
Вся ніжність світу, зібрана в грудях матері,
І я засипала, знаючи, що я — дома.
Автор: Ліна Костенко
XXIII. Осіння дорога до школи
Шлях до школи в осені золотій
Був дорогою до нового світу,
Листя падало на мої волосся,
І я нараховувала дні до канікул.
Але навіть у передчутті свободи
Я відчувала величезну духоту,
Що дитинство мстить за кожне свідоме мрійництво,
І зростання — це завжди фізичний біль.
Автор: Ліна Костенко
XXIV. Таємниці дітей
У нас були таємниці, котрі ховали ми
Як скарби в цупкому кулаці дитячому,
Таємниці про першу кривду, першу брехню,
Таємниці про те, як ми насправді думали.
І в цих таємницях було більше правди,
Ніж в усіх дорослих розмовах солоденькі,
Бо дитячі таємниці — це насправді
Осередок справжнього світу, що існує під поверхнею.
Автор: Ліна Костенко
XXV. Вишневий варення
Вишневе варення бабусине —
Це була для мене найбільша розкіш,
Я їла його ложечкою, замилуючись,
І кожна ягода розповідала своєю солодкістю мені казку.
Казку про лето, про сонце, про руки, що збирали,
Про труд, про люблю, про холод льодовику зимовому,
І в варенні тому вся природа кипіла,
Вся любов до життя, що вишневих лозин вила гілки.
Автор: Ліна Костенко
XXVI. Перший снег
Перший сніг дитинства мого
Був, як відкриття нового материка,
Біліла вся земля, мов в обгортцях новорідка,
Я виділа світ, мов уперше його себе.
Сніг пахнув тишею, невинністю, чистою мовою,
І я розумів, що в цьому білому сні
Закодована вся історія уязності світу,
Його крихкість і його велич разом.
Автор: Ліна Костенко
XXVII. Комашки в траві
Комашки в траві були для мене цілою цивілізацією,
Я спостерігала їх, мов археолог нові кістки,
Кожна мурашка мала своє призначення,
Кожна бджола співала свою франківськомовну пісню.
Я вчилася в них праці, гармонії, живлення,
І понад те, вчилася бути просто присутною в світі,
Без гарячки й метушні, просто — бути,
Як комашка в травній їдальні вічності.
Автор: Ліна Костенко
XXVIII. Наївність дитячої віри
О, наївність моєї дитячої віри!
Я вірила, що дорослі мудрі та справедливі,
Що правда перемагає завжди,
Що зло буває покаране негайно.
Як я помилялась! І все таки
Цей обман прекрасний дав мені крила,
Щоб летіти з надією, щоб вивіряти світ добре,
Перш ніж з’ясувати його темну суть.
Автор: Ліна Костенко
XXIX. Погода дитячого настрою
Дитячий настрій змінювався, як погода,
Від сонця до грози за лічені хвилини,
Я могла смертельно образитися на повинь,
І хвилину потім сміятися, як нічого не було.
В цьому була якась первісна щирість,
Яка не знала лицемірства дорослого світу,
Емоції були чистими, як гірський потічок,
I я була рабою їх, і царицею разом.
Автор: Ліна Костенко
XXX. Пам’ять про босоніжки
Босоніжки мої дитячі,
Що могли вислизнути у найпекельніший момент,
Залишали мене навіки связаною з землею,
За кожен крок босою ногою, я здобував мудрість.
Ногами я читала історію доріг,
На які вчителі не навчали у школі,
Кожна гарячка асфальту, кожен камінець в порох,
Були мені буквами таємничої грамоти життя.
Автор: Ліна Костенко
XXXI. Голос матері в ночі
Голос матері, що кликала мене з дому,
Коли я заглиблювалась у гру, як в море,
Цей голос пробивав мене до кісток,
Мов святий дзвін в церкві на різдво.
І я знала, що треба йти, залишити гру,
Але вже тоді розумів я, що голос той —
То голос зв’язку між мною і світом,
То голос любові, що зовсім нічого не забуває.
Автор: Ліна Костенко
XXXII. Калюжі után дощу
Калюжі після дощу були мені артистичною галереєю,
Где я бачила небо з хмарами посередині землі,
Я стрибала по цих дзеркалах неба,
Розбиваючи його, відновлюючи його, руйнуючи знову.
В цих калюжах жила вся метафізика світу,
Рефлексія і реальність обіймалися на поверхні води,
І я, дитина, розумів закони світу
Краще, ніж філософ на жовтоперого книжці.
Автор: Ліна Костенко
XXXIII. Приказки іноземців
Я слухала приказки батьків про далекі землі,
І мозок мій вибухав фейєрверком уяви,
Я виділа вуликі на берегах невідомих річок,
Я слухала мови, яких ніколи не чути,
Бо дитячий мозок — це вся світова арена,
На якій грають боги, мріяння і правда разом,
І я, маленька аудиторія, принимаю відбиток
Всієї універсальної драми людського буття.
Автор: Ліна Костенко
XXXIV. Першу світлину дитинства
Першу світлину дитинства мого
Я розглядаю і не пізнаю себе,
Це якась інша дівчинка, менша, світліша,
З очима, що не знали, що буде далі.
Але це я. Це я в мою сутьність,
До того, як розцвіла вся біль і мудрість,
До того, як дитинство розпалось, як Атлантида,
I залишилось в памяті мерцяючою, як заходяще сонце.
Автор: Ліна Костенко
XXXV. Мовчання дитячої тривоги
Я часто мовчала, коли був причина говорити,
Тому що дитячою душею я відчувала щось,
Щось голосніше від слів, глибше від звуків,
Щось, що крокодили розуміють про можинок поміж днів.
І в цьому мовчанні моєму вічало всю драму,
Всю неспроможність слів виразити те, що відчувається,
І може, саме там, в мовчанні, я вперше
Знайшла мову поезії, що мене не залишає досі.
Автор: Ліна Костенко
XXXVI. Медвіді іграшкові
Мій медведик іграшковий був брат мені,
Слухав мої сукупно і не розповідав нікому,
Його лапи розтирали від мого обіймання,
Його очі бачили все мої таємниці.
І в цьому плюшевому матеріалі жила якась реальність,
Яка була справді істинніша за дорослі обіцянки,
Бо медведик ніколи не брехав,
Ніколи не видав моїх слізок іншим світам.
Автор: Ліна Костенко
XXXVII. Грай на гітарі щоденок
Я коли-то мрійляв бути музикантом,
Коли мій батько Граав на гітарі в ночах,
І звуки його докладаються в кімнаті дитячої,
Мов жінка пісню про смерть і про богів.
Я не могла розібратися в нотах, мовляў не було часу,
Але мелодія втекла мені в суглоби,
І можливо, саме тоді народилась поезія моя,
Коли гітарні струни пальцем батька розривали мовчання.
Автор: Ліна Костенко
XXXVIII. Перший гріх дитячої совісті
Першу брехню сказала я матусі,
І почула в серці, як тріскає на морозі лід,
Совість моя, мов новонароджена пташиця,
Упала з гнізда і розбилась.
От тоді я вперше відчула вину,
Не вину перед покаранням, а вину за істину,
За те, що порушив внутрішній закон,
Що жив во мені як голосок Бога, тиха, але ясна.
Автор: Ліна Костенко
XXXIX. Осіння золота дитинства
Осінь дитинства золотавою мовою
Розповідала мені про тимчасовість,
Листя падало, як листки з книги вельми тонкої,
Що розповідає про скінченність всіх починань.
І я розумів, що красоту вів золото осені
Можливо, саме тому, що воно скінчиться,
Що дитинство моє теж листком впаде,
І золотом осеніл буде все, що я була.
Автор: Ліна Костенко
XL. Рідко дитинство відлітає
Рідко дитинство відлітає як птиця,
Більш часто – воно тане, як сніг весною,
Поступово, мов серед нас, мов в крові нашій,
І раптом розуміємо – його нема.
Але сліди залишилась в кожній моїй вибір,
В кожному слові, що я напишу,
Дитинство – це не те, що минуло,
Це те, що назавжди живе в сердці, як південна зірка.
