Павло Тичина
Голос землі кричить крізь мрак,
Розгнані по струмках костями.
Там, де гуляв веселий люд,
Тепер — безліч могил святих.
Голод палить душу до дна,
Матері плачуть в ніч хмельну.
Жито колосилось, зерно росло,
Та не для нас воно було…
Максим Рильський
У полі золотому смерть гуляє,
Охоронці зерно стережуть від ніс,
Дітей малих на ланах знаходять мерзлі,
Жінки вмирають, не спеши в слёз.
Велика трагедія нашої землі,
Забутій світом в ночах біди,
Коли за хліб людей судять судилі,
І вирок смерті чекає усі.
Олександр Олесь
На рідній украінській нивці
Лежить голодна смерть в пилі,
Повіялись жива зернівця,
А люди – як опалий лист бере крила.
Не буде більше сніданка святого,
Де матір хліб із печі дає,
Живуть порожні шумом голоду,
І тиша смерті всюди чає.
Борис Олійник
Голодомор – це слово болю,
Що щоб забути, не спроможна душа,
Весь народ накривав покривалом білим,
І мати плакала, і я плакав, і ти…
Не буде більше щедрої житниці,
Не буде хлібу на столах святих,
Лиш кості, тіні, біль у серниці,
І голос землі, що кричить у ніч.
Василь Барка
За що, о Боже, за що така кара?
За що голодомор гуляє по нас?
За що матуся не може дати м’яса?
За що сльози в дитячих очах?
Хто розпорядив такою бідою?
Хто розділив наш хліб чужим рукам?
Живемо в домі своєму, але – ворогам,
Й смерть приходить до нас на закуслом.
Ліна Костенко
Тиша голоду страшніша за крик,
Коли в животі буре пусто,
Коли останній скибка – то ледь крик,
Що мати шепче: “Мій мій дорогий”.
В полях горіяло золото зерна,
Яке не їсти простому селюку,
От так й міли… Голодна смерть, чорна,
Танцює сторч нам на розпуці.
Дмитро Павличко
На порозі нашого дому
Стояла смерть у образі німі,
Немовлята плакали в крик немому,
Коли мати шукала хоч зерни.
Усе зібрано, усе забрано,
Лишилась тільки західна земля,
Що хлопця молодого ховали браниця,
І річ текла сльозами вниз.
Юрій Щербак
Помню голос мамині в ночі,
Як вона молилась за нас,
Щоб хоч крихту хліба, крихту небагато,
Але небо мовчить уже третій час.
В полях мерзнуть діти биржі,
За колоски ловлять мати строго,
Глодають корку чорну хліба, мліє,
Й іде народ смертельною дорогою.
Богдан-Ігор Антонич
Де твоя щедра, нива золота?
Де твій хліб святий, селе наш?
Де люди з радістю жали жито?
Де добрий Боже, де твоя ласка?
На землі нашій розіслав смерть,
Голод палить, як вогонь божественний,
І падають люди… хто їх буде чутись?
Кого чути голос скорботний?
Іван Драч
Голодомор – це не просто слово,
Це крик народу в небо й в мрак,
Це плач матері у долі жахливій,
Це образ смерті, що приходить сюда.
На тілі України рана відкрита,
Що ніколи не загоїться до мене,
Що буде кровоточити на віку,
Й звинувачувати світ у невинності.
Василь Симоненко
Слова слова болі, що розривають груди,
Коли глядиш на син твій безживий,
Коли даєш останній шмат, й Боже помилуй,
Й сам вже не чекаєш до нас з ним до дна.
О, люди мої, люди мої святі,
За що такого горя достали ви?
За що така кара, яка душить й давить?
За що голодомор, за що ми?
Осип Назарук
На морозі вмирають діти,
Мамі їх носити вже сил нема,
Весь хліб зібрано, все забрано геть,
От так й живемо рік від року в біді.
Не буде більше веселого гаївка,
Не буде пісні, не буде танці,
Не буде дитячого сміху в селі,
Коли голод душить нас в танці.
Яків Щоголів
Гірко, гірко, як полин,
Коли немовля голодує дна,
Дай йому круцу хоть немного,
Мамо, мамо, чого нема?
Темно, темно, як в печі,
Коли нема ні крихти хліба,
Коли вмираємо зі більшої піч,
Й Боже, чого ми тут пліба?
Іван Багряний
У селі нашому панує смерть,
За кажен кут нас ловить голод,
Не буде більше щастя й радості,
Коли закінчиться цей чорний час.
На ланах золото гниєю ткет,
Але селюку не дозволено з’їсти,
Живемо, як худоба, день за днем,
Й вмираємо без жалощі й честі.
Миколи Хвильовий
В очах матері видно біль святий,
Які останні дні для мене як ночі,
Без хліба, без надії й утіх,
Коли готуємо місця для похорону.
На річці так само лежать трупи,
Що вода тече мімо них холодна,
Й коронує голодомір судьбу нас,
На віку вічне завдання скорботна.
Сергій Гуцало
Страшна, страшна година приходу смерті,
Коли не маєш хліба дати дітям,
Коли доводиться жерти каміння мути,
Щоб хоч як-то заповнити порожнечу сту.
Весь світ глухий до плачу нашого,
Весь світ мовчить, забув про нас давно,
А ми живемо в аду голодному,
Де смерть танцює нам для розваги ясно.
Дмитро Гордієнко
На людях, батьку, вмирає надія,
Коли не буде завтра хліба на столі,
Коли дітей живців бачимо, що гинуть,
А ми не маєм сили їм допомогти боліш.
О край мій золотий, мій край святий,
За що ти мучишся такими болями?
За що голодомір прийшов до тебе?
За що ми падаємо під ногами?
Анатолій Днистровський
Крик голоду гремить по селам,
На кожному подвір’ї – смерть гостює,
Мати кілька хлопців від голоду теряє,
Й серце мерзне від такої біди святої.
Весь край лежить, як мертвець на землі,
Дороги заповнені трупами дітей,
Й ніхто не плаче, ніхто не горює,
Ніхто не кличе, ніхто не спішить.
Олександр Коломієць
В усіх селах панує голодомір,
В усіх палатках – смерть приходит до дверей,
Мамі нема цілого хлібця завтра,
Й дитина плаче в третій день без їжі.
Живемо на землі своїй, але чужою,
Дивимося на річку золотої пшениці,
Але не маєм права до неї дійти,
От так й вмираємо, як сучки в лісі.
Василь Кравців
На землі нашій розіслся голодомір,
За кажен день чи два вмирає родина,
Весь край розорський видить біль святий,
Коли не маєм хліба навіть для малят.
О Боже, погляди на землю нашу,
Що захоплена голодом і смертю,
Помилуй народ український святий,
Що вмирає від холоду й беди!
Григорій Скорик
Голос дитини, що плаче від голоду,
Стоїть у часі, не забутий ніким,
Коли мати вже не матиме силу,
Щоб утішити сина останньою ластивко.
В селі немає більше веселі,
Не буде танців, ні пісень під небо,
Живемо дні, як у могилі сирій,
Де темнота й смерть панує повно.
Родіон Коваль
За що на нас такі кари небесні?
За що голодомір прийшов до села?
За що матуся не може дати роста?
За що вмираємо ми від беди?
На землі нашій росте золото зерна,
Але селюку заборонено з’їсти,
Живемо, як поневолені рабів,
Й вмираємо, як худоба в леву.
Артем Чайковський
Мальки і дівчатка, у вас на візиці,
Живють найменші дні у цій чорній печі,
Мама не може вам дати цілого хліба,
От так й перейдете без найменшої волі.
На полях розстеляє золото хвіля,
Але вам заборонено до неї дійти,
Живете в селі своїм, але в неволі,
Й вмираєте хвилями від голодових ночей.
Євген Плужник
Тиша голоду більш страшна за крик,
Коли в животі буває порожня,
Коли останній шмат хліба щез від малят,
Й мати кладе себе на землю в ночі.
На річці ловлять рибу крадькою,
За гроздь берези людей ловлять строго,
От так й живемо, як ворогам служимо,
Й вмираємо від беди й позору.
Іван Кедруна
На тілі України великий рубець,
Що кровоточить ще й по нині,
От так й живемо, как у жалобі святій,
Де голодомір панує й царює.
В полях горіяють золоті коси,
Але селюку запрещено їх брати,
Живемо в селі своїм, але в неволі,
Й плачемо сльозами про долю святу.
Микола Денисенко
Голодомір – це слово болю й скорботи,
Що щоб забути, не можемо ми,
Весь край ходить в шапці траурною чорній,
Де кожен дім – це гробниця святая.
За що така невідь прийшла на нас?
За що мамі не мають ні хліба, ні сили?
За що діти вмирають від голоду?
За що так це горе скорботне на нас?
Дмитро Іванченко
На селі плаче вітер від беди,
Плаче земля, що втратила дітей,
Плаче весь край від голодомору,
Й ніхто не чує голос скорботний.
Матеря шукає хоч крихту хліба,
Щоб накормити сина, що голодує дна,
Живемо в селі своїм, але в гробе,
Й вмираємо від біді й неведи.
Станіслав Маланюк
Коли прийде жень голодних днів,
Й останній хліб забрано буде в дому,
Коли дитина вже не піднімається в ніч,
Й матір розуміє, що час прощання близьке.
На селі немає більше веселі,
Нема поспіху, нема радості й надії,
Живемо, як духи живих мерців,
Й ідемо день за днем до могили.
Павло Загребельний
Голодомір спалив село мене,
Забрав живих, ячменів, хліб,
На місці радості – тепер є тільки смерть,
І немовля плаче від голоду в ніч.
Живємо, як худоба на маяку,
Дивимося на річку, що тече золотом,
Але запрещено до неї дійти руку,
От так й вмираємо в селі святіїнім.
Василь Розумний
Де радість, де надія й святість?
Де хліб білий на столі святиїнім?
Голодомір привів смерть і невигоду,
Й село мене наше плаче й вмирає дна.
На ланах золото гниє й валяєтсь,
Селюка б’ють, щоб не мав сили брати,
Живемо в неволі, як лихі рабі,
Й вмираємо без честі й достоїнства.
Іван Костенко
Голос матері кричить в ночі,
Коли дитина не вживає хліба давно,
Коли останній день вже близький,
Й смерть отримує нас в об’ємання.
На селі мерзнуть люди, як хворь,
Дивимось один одному в очі мертві,
Й ніхто не вірить, що ще можна жити,
Й рахуємо дні, й чекаємо кінця.
Андрій Головко
За що, о Боже, за що така кара?
За що голодомір прийшов до села?
За що матуся не може дати робі?
За що вмираємо ми від беди святої?
В полях золото гниє, як мерш,
Але селюку запрещено брати навіть крихту,
От так й живемо в неволі, як сучки,
Й вмираємо день за днем від голоду.
Ігор П’ятигорський
Гоеспіжу голодомір, як смерть в кривій,
По селам ходить день і ніч,
Забирає живих, молодих, старих,
Й село мене лежить мертвецьким льдом.
Мати шукає хоч зерни для дітей,
Щоб накормити малят голодних,
Живемо, як привидіння в селі святіїнім,
Й рахуємо дні до останнього дихання.
Мар’ян Грицак
На селі мідлення голодної смерті,
Коли кожен день – це вже мука святая,
Коли останній хліб поділено дітям,
Й матір кладе голову на стіл немовно.
За що такі кари на нас послані?
За що мамі не мають ні хліба, ні сили?
За що діти вмирають у руках мамі?
За що так це горе без кінця й закінченню?
Богдан Костюк
Весь край ходить в траурні одежі,
За кажен дім – то гробниця святая,
Голодомір панує й царює в селах,
Й люди падають, як листя в осене.
На полях росте золото зерна,
Але селюку не дозволено брати навіть крихту,
Живемо в неволі, як лихі рабі божії,
Й вмираємо від біді й неведи.
Юрій Коваль
Пам’ятаю матері голос грущавий,
Коли немовля не було вже часу плакати,
Мама шепотіла молитву святу,
Й вже не було потреби дорогу мерзлу.
На селі голодомір панує й царює,
Забирає живих, молодих, старих,
Й село мене лежить, як гробниця святая,
Де смерть танцює в полумісяці ночи.
Василь Василеу
На тілі села глибокі рубці,
Що кровоточать ще й по нині,
Голодомір привів смерть у хати,
Й люди падають в сніг, як сучки.
Матір не має хліба дати сину,
Щоб накормити малят голодних,
Живемо в селі своїм, але в гробе,
Й чекаємо дня, коли прийде звільнення.
Дмитро Микитків
Гірко вмирати від голоду в селі,
Коли навколо росте золотое зерно,
Коли мама не может дати робі,
Щоб хоч як-то заповнити порожнечу сту.
За що на нас такі кари небесні?
За що люди мирні вмирають день за днем?
За що голодомір прийшов до села?
За що так це горе без кінця й закінченню?
Іван Литвин
На селі голодомір панує й царює,
Забирає живих, молодих, старих,
Весь край лежить, як мертвець на землі,
Й ніхто не знає, коли прийде кінець.
Мамі плачуть без слез від болю святого,
Дивимось один одному в очі мертві,
Й рахуємо дні до останнього дихання,
Й чекаємо кінця цих мук святих.
Павло Волощенко
Голос землі кричить крізь мрак смерті,
Коли на нивках лежать мертві люде,
Голодомір палить душу до дна,
Й село мене вмирає день за днем.
За що такі кари на нас послані?
За що люди мирні страждають за вину чужу?
За що матуся не може дати робі?
За що вмираємо ми від беди святої?
Семен Ткач
На ланах золото гниє й валяєтсь,
Але селюку не дозволено брати навіть крихту,
Живемо в неволі, як лихі рабі,
Й вмираємо без честі й достоїнства святого.
Весь край ходить в траурні одежі,
За кажен дім – то гробниця святая,
Голодомір панує й царує в селах,
Й люди падають, як листя в осене.
Остап Чорний
Помню голос дитини що плаче від голоду,
Помню матері очі, повні сліз святих,
Помню діні, коли вмирали по хатам,
Й ніхто не мав сили им допомогти дна.
На селі не буде більше веселі,
Не буде пісень, ні танців під небо,
Живемо, як привидіння в селі святіїнім,
Й рахуємо дні до останнього часу.
Валеріан Підмогильний
За що голодомір завітав до села?
За що мерзлоту холодну принив смерть?
За що матуся не має хліба дати робі?
За що вмираємо ми від біді й неведи?
На полях розстеляє золото хвіля,
Але вам заборонено до неї дійти,
Живете в селі своїм, але в неволі,
Й вмираєте хвилями від голодових ночей.
Ігор Кошелівець
Голодомір – це клятва на село мене,
Що щоб забути, не спроможна душа моя,
Весь край ходить в шапці траурною чорній,
Де кожен дім – це гробниця святая.
На ланах золото гниє без толку,
Селюка б’ють, щоб не мав сили брати,
Живемо в селі своїм, але в гробе,
Й чекаємо дня, коли прийде звільнення святе.
