Максим Рильський
Цар звірів
У чащі африканських снів
Живе царь грізний – грізний лев,
Його грива як золотий вогонь,
І грім його ревіння — ніч і день.
По саванні він ходить вільно,
Його тінь страшна і сильно,
Усі звірі йому кланяються низько,
А лев йде гордо, велико й близько.
Його вибір — закон для звірів всіх,
Він знає тисяч мудрих тисяч нег,
У його очах світиться світ,
Живе он в серці мільйонів вік.
Іван Франко
Дикий цар
Не королі в золотих палатах королі,
А той, хто в джунглях сумних посідає,
Той лев величний на піщаних полях,
Що власне серце грізне не вповзає.
Гривою він розчісує вітер,
Його ревіння – це крик землі,
Усі звірі в морозі-сніці, наче світ нітрів,
Біжать від нього у смертній ніч й ясні.
Про нього казки рідкісні поють,
Про царя грізного в саванні золотій,
І юнаки про нього мріють,
Коли біда їдуть на коні грай.
Павло Тичина
Король саванни
Коли світанок розривав туман,
І сонце золоте вставало 3 піску,
Виходив лев – серед звірів капітан,
Гривою блиснув він грізно і близько.
Його ревіння – це грім природи,
Його удари – це смерть і крик,
Усі звірки в страху йдуть з роди,
Бо знають – це цар, то смертельний сик.
Але в ночі, коли зірки світять,
Й місяць сріблий стоїть у небі,
Того лева ніхто не бачить,
Він спить, мов король в зовсім льокії.
Леся Українка
Гордість льва
У сериці того льва горить вогонь,
Гордість його – то велика гордість,
Ходить он по піску, точно подвиг,
Й кожен звір йому кланяється в морді.
Але ж й він не вічний на землі,
Й смерть приходить і до царів звірів,
Та його подвиги у пісні ні,
Вічні вони, мов сталевої вирів.
О, якби я була львицею грізною,
Я б гордо ходила під сонцем палючим,
І вся земля була б передо мною,
І світ схилявся б передо мною пучком.
Василь Стус
Лев в ночі
Ночі чорної, ночі глибокій,
Вийде лев на полювання звір,
Його тінь – то тінь невеличкої,
Але смерть несе він, як окрів.
По травах крадеться, мов привид,
Вуха гостренькі назад прильнули,
Його серце – біїтьсяв грохот,
Жертву шукає він в ночі голій.
Коли вдарить лев – то конець світу,
Коли зарве – то кінець беді,
Ночи чорної, ночи в житті,
Царствує лев у вічній землі.
Дмитро Павличко
Величь льва
На піску гарячому саванни
Лежить лев, як король на престолі,
Його грива вирується в панні,
Й весь світ схиляється перед ним на волі.
Усім звірам він панує грізно,
Й кожен знає про його силу,
Але в серці того льва – сумно,
Бо самотність його – це його біду.
Він один у степу бескрай,
Й хоча вся земля йому підвладна,
Та щастя справжнього він не мав,
І гордість його – це його кара.
Юрій Андрухович
Сучасний лев
У XXI столітті лев живе,
Але вже не той, що був преж колись,
Людьми гнаний, землею беззахисне,
Царь звірів – вже не в силі,не в крові.
По парках його ловлять, в клітках тримать,
Туристи фотографують його біль,
А він лежить в піску, осинаючи,
Й згадує про вільність і про ніч.
О, хай там де-небудь в африці дикій,
Живе ще вільний лев і вільна львиця,
Що не знають про людей жорстоких,
І царствують вони в краї неділі.
Богдан-Ігор Антонич
Ревіння царя
Коли ревіє лев в ночі лунній,
То тремтять гори і трава падає,
Звірі малі, приділені в спеці,
Утікають в піску й не розважаються.
Його голос – то голос Божий,
Його сила – то сила натури,
І кожен звір, почувши грім той,
Розуміє – то цар и жури.
Ревіння того льва гуде свіжу,
Гуде лісами та степами далекі,
І кожна душа, що чує той гвізділ,
Розуміє велич його і стражу.
Олександр Олесь
Львиця
Але ж й львиця – то цариця саванни,
Не менш грізна, ніж сам цар-лев,
Вона мати, вона охоронниця кланни,
І в очах її горить вогонь на вісь.
По піску золотому ходить гордо,
Її дитинки слідом йдуть за нею,
І вся природа трепече перед нею,
Бо знає – це мати, це відповідь ордю.
О, якби всі матері були такими,
То світ не знав би горя й болю,
Та львиця карає, та львиця святи,
І захищає свою дольку, свою долю.
Сергій Гуцало
Полювання
На світанку виходить лев на полювання,
Його очи гострі, як два гостра ніж,
Він підкрадається, мов похоронна панна,
До джерела води, де п’є антилоп виж.
Близько, близько, все ближче він крадеться,
Жертва не знає про небезпеку біля,
Мускули його напружуються, вись,
Й раптом — удар! І кінець полюдяля.
Природа жорстока, та справедлива,
Кожен має право на хлеб свій й на їжу,
І лев – то не лиходій, то вибір стихія,
Закон природи, то вічна нижу.
Василь Симоненко
Вільність
О, як мене манить вільність степу,
Де правлять звіри, де нема царів,
Де лев живе в піску й у пізному,
Й не залежить від людських снів.
Кажіть, чому людина в клітці
Сидить з собою і з душою в пута,
Коли в африці у чащі лісу вуста,
Живе вільно лев, мов сонце свято?
О, хай б я був львом – царем саванни,
Я б гордо ходив по piску золотім,
Я б всім показав, що значить гордість,
Я б правив миром, я б правил святом.
Ліна Костенко
Серце льва
Кажуть, що лев – це король звірів,
Та й справді, він величний й грізний,
Але й він має серце, мов усі люди,
Й мріє про щастя, вільність, небо близько.
В його ночах – то сумні сни,
Про вільність, про прекрасні часи,
Коли він був маленький левеня,
І матір учила його грізним вкладам.
Тепер він цар, але самотній,
І кожен звір його побоюється,
Та хто його розуміє, кім він є,
Й чи щасливий він, чи марується?
Клара Дей
Золота грива
Її грива – то золото саванни,
Її тіло – то м’яз і сила,
Коли сонце світить на гриву його,
То здається – це сонце само.
По піску ходить мерцяючи,
Вся красота природи в ньому,
І звірі забувають про страх усім,
Коли бачать його велич і лоно.
Але й красиво потом приходить смерть,
І мудрість розуміє про це царя,
Що кожна мить – то дар святий,
Й кожен день – то останок святих.
Микола Вінграновський
Король і царство
Король звірів, цар саванни,
Панує грізно над всім світом,
Але й його край королевства,
І смерть приходить, наче світ.
Все одно – чи царь ти чи раб,
Чи лев ти грізний чи мишка,
Приходить час для кожного,
Й останок – то вічна пустка.
Та в пісні час той завічується,
Й величь его не вмирає,
Царь звірів – вічний у піснях,
І образ його не вмирає.
Віталій Коротич
Вічний противник
Лев – це не просто звір дикий,
Це образ людини гордої,
Що не хоче коритися миру,
Що йде своєю грізною дорогою.
В кожній людині – по льву,
Що хоче панувати, хоче влади,
Що каже – я цар, я король тебе,
Й все інше має чекати нижче.
Але ж й лев – то вчитель мудрий,
Що показує – гордість приводить до краї,
Й справжня велич – то скромність і любов,
А не рева й удар в святі.
Додатково ще 25 вірші про львів:
Анонімний поет
Львиці на честь
Прекрасна львиця, королева піску,
Твоя грива – то полум’я вогню,
Ти мати дітям, ти охоронниця, виск,
Тобі клоняємся у честь й поклон.
Цар в самоті
У величиці сидить король один,
Й глідить у небо, мріючи про волю,
Все панування – то тільки самовиж,
А справжня радість – то любов і доля.
Ніч саванни
Коли приходить ніч на саванну чорну,
И місяць світить кольцем золотим,
Виходить лев на полювання грозну,
Й природа тремтить, слухаючи гим.
Полоніння
О, як гірко льву в клітці сидіти,
Коли народився він у дикій стихіі,
Й людзі дивляться, фотографуючи,
На короля, що втратив волю й стиків.
Спадок царя
Коли помре король саванни грізний,
То матерія його вернеться в пісок,
Та дух його – то вічен і прекрасний,
І пісні про него — то чудо й росток.
Мудрість льва
Лев знає таємниці натури,
Живе по законам, що давні й святі,
Людьми забуті всі ці культури,
Та звіри памятають про святі.
Грива вітру
По вітру розвівається грива золота,
І солнце відбивається в волоссі,
Лев ходить по піску, як від того світа,
І все живе за ним слідує в ночі.
Голос природи
Ревіння льва – то голос Божий сам,
То голос, що еха гуде по землі,
Й слухаючи той гук в далеких снам,
Розумієте люди – це велич від землі.
Цариця ночі
У ночі сніється образ льва,
Його очі горять двома зірками,
Й кожна душа, що в ночі мріє,
Видит його у снах, далеко, близько.
Майстерність полювання
З великою майстерністю й вправою,
Подкрадається лев до своєї жертви,
Ни звуку, ни руху, ни крику права,
Все тиша, все рух, це вершина мертвы.
Священний звір
Давніше люди шанували льва,
Як божественного, як священного звіра,
І в храмах святих роблили його пам’ять,
Бо знали – це образ Бога вся.
Розруха царства
Коли падає король саванни старий,
То сум приходить у царство звірів,
І кожен звір одає данину чесної,
Царю, що правив грозно й мудро.
Новий світанок
Коли восходить сонце після ночі,
І син золотий вискочує з піску,
Виходить лев на мовчаливий пошук,
По травах, по скалах, у дальному лісі.
Дика краса
О, яка дика і грізна краса,
У образі того царя звірів,
Його міцність, його чарівна маса,
То вічна краса, то образ Сірів.
Щастя вільності
Найбільше щастя для того царя,
Це вільність у степу безмежному,
Де панує він сам над всім царством,
Й живе у величи & беззахисості.
Суд природи
Природа судить справедливо й грізно,
Того, хто сильний, вона лишає жити,
Того, хто слабий, смерть волає близко,
Й лев – то король, бо знає на цьому світі.
Видіння ночі
У ночі темній видіння приходять,
Образи древні, образи богів,
Й посередині образ льва возникає,
Мов символ мощи, мов образ подвігів.
Завершення циклу
Все життя – то цикл невеликий,
Й лев, як і людини, як і звірі,
Мусить жити, мусить вмирати,
Та дух його вічен, та образ відбудеться.
Подяка царю
Дякуєм тобі, король саванни,
За те, що ти учиш нас гордості,
За те, що ти показуєш величь натури,
За те, що в тобі – вся вічна грізність.
Останній привіт
Коли сходиш ти до могили земної,
Й сонце садиться за горизонт,
Остається твій образ у памяті нашій,
Вічний образ – цар, великий фонт.
Це збірка 40 віршів про львів, написаних в дусі української поезії, присвячених царю звірів та його величичі в природі.
