Ліна Костенко
Вірш 1: Листопад
Листопад, листопад,
Золоті листки летять,
Землю жовтою килимом
Осінь щедро вкриває.
Холод дихає з небес,
В повітрі чарівства вес,
І природа спадає в сон
Під безконечну й суму.
Ліна Костенко
Вірш 2: Осінній дощ
Барабанить дощ по вікну,
Грає музику тоски,
Краплі падають на землю,
Намочують все листки.
В кожній краплі – життя нове,
В кожному стоні – біль старий,
І осінь плаче над світом,
Як дитина перед ночі.
Ліна Костенко
Вірш 3: Золотий вечір
Світ облитий золотом,
Сонце низько за горами,
Осінь дарує нам чарівство
Останніх теплих днів.
У повітрі запах врожаю,
Запах землі й листопаду,
І душа моя поет в небесах,
Серед зірок і мрій.
Ліна Костенко
Вірш 4: Пам’ять про літо
Де ти, літо гарячеє?
Де твої сонячні дні?
Осінь краї все змінила,
Забрала теплі ночі.
Тільки в серці ще палає
Спогад про квіти й траву,
Про морозиво й море,
Про беззаботну мрію.
Ліна Костенко
Вірш 5: Осіння грусть
У лісі мовчить все живе,
Гілки нагі й холодні,
Навколо тільки сумо грає,
І край світу виглядає.
Осінь дарує нам печаль,
З якою треба жить і йти,
Адже в кожній смерті квіток
Народжується нова біль.
Ліна Костенко
Вірш 6: Нитка часу
Час плине, як листя по вітру,
Не можна зупинити час,
Осінь учить нас прощанню,
Учить відпускати все.
Кожен день – це лист паденню,
Кожен миг – це смерть і біль,
І ми, люди, як природа,
Чекаємо весни і чудес.
Ліна Костенко
Вірш 7: Колір осені
Червоне, жовте, коричневе,
Всі барви осені горять,
Дивись, як гарно вмирає світ,
Як красиво йде життя.
В кожному кольорі – історія,
В кожному відтінку – сум,
Осінь розповідає нам казку
Про вічність та про біль.
Ліна Костенко
Вірш 8: Холодний вітер
Вітер виє, вітер стогне,
Розносить сум по світу,
Холод пробирає в кістки,
Карає нас за гріхи.
Осінній вітер – як судець,
Що дме на все живе,
І ми, сміяні вітром,
Летимо в невідому ніч.
Ліна Костенко
Вірш 9: Дерево голе
Голе дерево стоїть,
На ньому немає листя,
Гілки тягнуться до неба,
Мовчазні й холодні.
Це дерево – як людина,
Яка прожила свій вік,
І тепер чекає весни,
Щоб знову ожити вкінці.
Ліна Костенко
Вірш 10: Осіння любов
Кохаю я осінь сумну,
Її печаль і красу,
Її прощання з летом,
Її хід до краї світу.
В осені маю я родич,
В осені маю я біль,
І коли листя падають,
То плачу я із всієї душі.
Ліна Костенко
Вірш 11: Небо осені
Небо сіре, низько хмари,
Не видно більше блакиті,
Все затягнуто пеленою,
Як смуток, що не відійти.
Але вище за хмарами
Сонце все ще теплить luz,
І надія жива у серці,
Що ще прийде весни час.
Ліна Костенко
Вірш 12: Остання квітка
На клумбі квітка залишилась,
Остання в цьому сезоні,
Вона тримається за життя,
Не хоче йти у ніч.
Але осінь безжалісна,
Заморозок скоро впаде,
І квітка ця затихне,
Упавши в землю ниць.
Ліна Костенко
Вірш 13: Дорога до дому
По осінній дорозі йду,
Листя під ногами шелеснуть,
Дома теплої чекаю,
Де світле вікно горить.
Але дорога так довга,
І осінь так холодна,
І боюся не дійти до дому,
Залишитись в ночі одній.
Ліна Костенко
Вірш 14: Осіння мудрість
Осінь вчить нас мудрості,
Що все має свій кінець,
Що красу дає прощання,
Що в смерті є життя.
Дивись, як щедро дарує
Природа нам уроки ці,
І якщо слухати гарячо,
То розумієш смисл усе.
Ліна Костенко
Вірш 15: Спогади про дітство
Коли був я еще дитиною,
Осінь видалась мені чудесною,
Листя збирав я в букети,
Та не розумів смутку цього.
Тепер знаю: осінь – это смерть,
Та смерть так красива буває,
І дитячу радість утратив я,
Здобувши мудрість років.
Ліна Костенко
Вірш 16: Ночі осені
Ночі осені довгі й темні,
Холодні, одинокі й груснувато,
Коли ляжеш спати в ліжко,
Чуєш, як стогне вітер.
І снуються тобі мрії
Про те, чого вже не буде,
Про те, що втратив в літку,
Про те, що більше не повернеться.
Ліна Костенко
Вірш 17: Птахи летять
На небі птахи летять,
В далекі краї поспішають,
Залишають дома, гнізда,
Тікають від осенніх холодів.
О, якби мати я крила,
О, якби полетіти мені туди,
Де сонце ще гріє землю,
Де листя не падає на землю!
Ліна Костенко
Вірш 18: Осіння тиша
У лісі панує тиша,
Глуха, громадська й холодна,
Немає співу птахів більше,
Немає шелесту трави.
Тільки звук листя падаючи,
Тільки стогін ледь чутний вітру,
Тільки биття серця свого,
Що лупає в осінній тишині.
Ліна Костенко
Вірш 19: Осіння дорога
Дорога вкрита листям золотим,
На землю падають листки все нові,
І ноги мої йдуть по цій дорозі,
Не знаючи, куди вона ведьте.
Осінь розгортає передо мною
Свій килим золотий й багряний,
Та я знаю: вона вкриває смерть,
Прихована під красою цією.
Ліна Костенко
Вірш 20: Голос осени
Голос осени шепче до мене:
«Прийди, прийди до мене в об’ємання,
Я люблю тебе без пиття,
Люблю тебе, хоч вмираю сама».
І я йду до неї, як замріяний,
Забуваючи про літо й весну,
І осінь обіймає мене,
Хоронить в своїй грудях.
Ліна Костенко
Вірш 21: Посеред полі
Посеред поля стою я самотньо,
Кругом лиш жнива пройшли вже,
Остались стерня й колосся,
Нагадують про дарування добитків.
Осінь щедра й холодна разом,
Та без однієї немає другої,
І я розумію в цій мить:
Смерть дає життю значення.
Ліна Костенко
Вірш 22: Осіння книга
Листя падають як сторінки,
З невідомої книги осени,
В кожній сторінці – історія,
Про долю, біль та красу.
І я читаю цю книгу,
Що природа перегортає передо мною,
І розумію кожний рядок,
Написаний языком смерті й надії.
Ліна Костенко
Вірш 23: Останній день літа
Останній день літа прийшов,
І осінь переступила поріг,
Нереп, чекав я цього дня,
Та серце разом упало мені.
Адже осінь – це прощання,
З теплом, з півнями, з піснями птахів,
З усім, що любив я в літку,
З усім, що більше не повернеться.
Ліна Костенко
Вірш 24: Осіння молитва
О, осінь святая! Прийми молитву мою,
Ради чого приходиш ти до нас?
Для чого вмираєш ти так красиво?
Для чого смерть твоя так нам люба?
Помоги мне зрозуміти сенс буття,
Помоги мне прийняти свою смерть,
Помоги мне, осінь святая,
Жити так, щоб мати право йти.
Ліна Костенко
Вірш 25: Відеркусок осени
Ловлю я осінь за край,
За край сараї, що розривається,
За край світу, що змінюється,
Та вона кличе від мене й піде.
Осінь – як дівчина, що біжить,
І я їй сслідую по п’ятам,
Не спроможний гайнути її,
Не спроможний щось змінити.
Ліна Костенко
Вірш 26: Осіння ніч
Ніч опустилася на землю,
Холодною пеленою укрила,
І я сиджу у вікна,
Спостерігаючи як темніє світ.
Осіння ніч так довга й мучна,
В ній можна втратити себе,
В ній можна полюбити смерть,
В ній можна зрозуміти вічність.
Ліна Костенко
Вірш 27: Сад осени
У саду осінь розташувала
Свій трон з листя та повітря,
І кожне дерево поклонилось їй,
Кожен квіток впав перед нею.
Там панує осінь королева,
Там смерть танцює з красою,
І я прихожу до того саду,
Щоб почути, як вмирає світ.
Ліна Костенко
Вірш 28: Осіння гра
Осінь грає з нами у гру,
Гру на зникнення й появління,
Закриває одне, відкриває друге,
Дарує й забирає разом.
Ми потакуємо цій грі,
Хоча знаємо, що програємо,
Адже гра осени – це гра зі смертю,
І переможця в ній не буває.
Ліна Костенко
Вірш 29: Лист на вітру
Один листок летить по вітру,
Сам-один в огромному світі,
Летить він кудись не знаючи куди,
Крутиться в повітрі безпомічно.
Цей листок – як я сам,
Як кожна людина в світі,
Що летить в невідомість,
Крутиться в танці смерті.
Ліна Костенко
Вірш 30: Осіння вода
Дощ осінній падає на ставок,
Круги розходяться по воді,
Лиш на мить видно відбиття неба,
Потім все знову стирається вроків.
Вода осени холодна й темна,
В ній відображується смерть світу,
Та в ній ж відображується й небо,
І ми не можемо розібрати, де що.
Ліна Костенко
Вірш 31: Гроздь винограда
На ганку висить гроздь винограда,
Останній урожай року дітримав,
Ягоди його жирні й солодкі,
Та холод осени вже веде їхній рахунок.
Цей виноград – як символ осени,
Повнота й холод разом узяті,
Смерть, що прихована в солодкості плоду,
Життя, що концем своїм знаменується.
Ліна Костенко
Вірш 32: Осіння суходіль
Квіти збілішні на суходолі,
Від морозу та холодної рами,
Білі та прозорі, як привидіння,
Красиві в своєму вмиранні.
О, як гарно вмирають квіти!
О, як благородно йдуть у ніч!
Можливо, і мене так привчити,
До смерті сходити красиво, якарно?
Ліна Костенко
Вірш 33: Осіння пісня
Пісня осени звучить в ночі,
Меланхолічна й гарна разом,
Поют її вітри й холод,
Поють дощ і темні хмари.
Прислухаюся до цієї пісні,
Розумію кожну ноту, кожне слово,
Адже це пісня мого серця,
Пісня про любов до смерті.
Ліна Костенко
Вірш 34: Лісова стежка
По лісовій стежці йду я,
Вкритій листям золотим,
Вкритій смертю й красою разом,
По стежці, що ведьте в невідоме.
Позаду залишаю теплий світ,
Попереду чекає холод ночі,
Та не боюся я цієї дороги,
Бо осінь учить мене мужності.
Ліна Костенко
Вірш 35: Осіння душа
У мене осіння душа,
Що вмирає й народжується щодня,
Що кохає красу й біль разом,
Що не боїться темноти.
Ця душа моя теплится зимою,
Зелене в літку, а падає восенню,
Циклічна й тугла, як природа,
Вічна й смертельна разом.
Ліна Костенко
Вірш 36: Встреча с осенью
Мы встреча с осеню на горе,
І вона обіймає мене теплом смерті,
Привіти мене голосом вітру,
Одягає мене в плащ від листя.
І я не опускаю рук,
Я дивлюся їй прямо в вічі,
І розумію: це зустріч долі,
Це зустріч із самим собою.
Ліна Костенко
Вірш 37: Осіння надія
Та все ж залишилась надія в серці,
Що осінь не остання,
Що прийде весна зі своєю теплом,
Що復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復復复復復復復復復復復复復復復복復복복복복복복복복복
Що земля повернеться до життя.
Осінь вчить нас терпіння,
Вчить чекати, коли хмури дні йдуть,
Адже після смерті і холоду
Прийде відродження і тепло.
Ліна Костенко
Вірш 38: Мудрість осени
З осени беру я мудрість,
Мудрість про швидкоплинність часу,
Про красу, що в смерті живе,
Про біль, що возносить нас вище.
Тримаю цю мудрість в серці,
Як святиню, як найдорогоцінніше скарб,
І дякую осені за уроки,
За те, що вчить мене жити.
Ліна Костенко
Вірш 39: Осіння вічність
В осені чую я вічність,
Цикл, що повторюється вічно,
Смерть, що породжує нове життя,
Холод, що дарує теплу нова надія.
I розумію я в цій миг:
Осінь – не конець, а перехід,
Вона ведьте нас в нову якість,
В нову сприйняття вічного.
Ліна Костенко
Вірш 40: Осінь повернеться
Осінь піде, але повернеться,
Через рік вона повернеться,
І знову дарує нам мудрість,
Знову вчитиме нас прощанню.
Та мы будемо готові,
Готові зустріти її,
Адже в цій зустрічі сенс нашого буття,
В цій зустрічі ми знаходимо себе.
Цей цикл віршів присвячений осені та творчості Ліни Костенко, видатної української поетеси, котра у своїх творах розкривала глибокі філософські і емоційні пласти людської душі.
