1. Автор невідомий
Уходиш ти з землі в піски забуття,
І серце мне розривається в груди,
Залишаєш мене на білому світі,
Звідси уже назад дороги не буде.
Прощай, люба душе, прощай на навіки,
Залишись хоч в мойй пам’яті навік,
Твій образ святий, як святая ікона,
Для мене чудесний, як ангел в ночі.
2. Автор невідомий
Смерть забрала тебе у найтемнішу ніч,
Коли ще мав я тисячу слів на устах,
Яких не встиг я вимовити в спіш,
Тепер вони лежать мені на серцях.
Тебе уже немає, але ти є в мені,
У кожній слізі, що скочується вниз,
В молитвах моїх, що шепочу в тиші,
В надії, що прощення у тебе знайду я в раї.
3. Автор невідомий
О, як же боюсь я забути твій голос,
Що гарячив мені серце у холодні дні,
Твої руки теплі, що мене все обгортали,
Теплоту цю вже не почую я ніколи.
Але знаю я точно – ти поруч зі мною,
У ветрі, що віє в холодні ночі,
У зорях, що світять над мною в імлі,
Ти присутня завжди у молитві мойй біля тебе.
4. Автор невідомий
Могила твоя – це остання твоя оселя,
Холодна земля обійме тебе на віки,
Я буду приносити квіти, як свідку реченні,
Що кохав тебе щиро, без міри і межі.
Прости мені, що не встиг я усього сказати,
Що часто я був у мислях далеко від тебе,
Прости мені слабість, що падав я духом,
Коли мав я тебе поруч і не цінував цього.
5. Автор невідомий
Твій портрет висить на стіні в мойй кімнаті,
Але це вже не ти, це лише твоя тінь,
Де ж ти, люба душе? Де твій сміх золотий?
Де твої очі, що сяяли радістю щодня?
Я чекаю на знак від тебе в ночі,
На голос знайомий, що мовив мені щось святе,
Але тиша на місці твойх слів золотих,
І мені самотній залишатись у зла векам.
6. Автор невідомий
Земля, що поглинула тебе в темноту,
Верни мені люба, хоч на мить, хоч на час,
Я мав би терпіння, щоб слухати й мовити,
Усього, що втратив, я більше не маю.
Жизнь без тебе – це просто існування,
Усі дні однакові, як пісок у пустині,
Я блукаю межи людьми й вулицями,
Але не знаходжу щонайменше натяку на рай.
7. Автор невідомий
Прощай, світлий янголе, що був рядом зі мною,
Охороняв мене від болю, від горя, від бід,
Зараз ти піднявся на небо, у reino святе,
А я залишився тут, у світі пустом й грішному.
Благаю святих, щоб молились за мене,
Щоб дали мені силу тримати удари долі,
Щоб я не забув твойх рук теплих і м’яких,
Щоб зустрівся з тобою у вічності чистій й яскравій.
8. Автор невідомий
Як боліє серце, коли заходиш в дім порожній,
Де була коритись твоя спальня мала й тиха,
Де ночами чув я твойх кроків знайомих звуків,
Тепер лиш тиша холодна й порожня панує там.
Я сідаю на твойй ліжку, що пустіє відсутністю,
Й сльози падають на пилюку спогадів燃焼ших років,
Прості дні, що не цінив я, став надбанням снів,
І прокльню себе за те, що не встиг все сказати.
9. Автор невідомий
У церкві свічка палає перед іконою твоєю,
І тисяч ангелів поють про дух святий,
Ти там, у світі тому, де нема болю й страху,
А я тут чекаю, мов пес біля могили твойй.
Прости мені, що живу я ще, а тебе уже немає,
Що дихаю я воздухом, що ти більше не дихаєш,
Що мне хочеться бути з тобою, забути про світ,
Але мусю я жити й нести цей хрест, що завважений болем.
10. Автор невідомий
Осінь приносить листя, що опадають, мов сльози,
І мне в сердце пробіває холод шумом вітру,
Якої то вже許秋 з тобою не будет,
Яких то весен не побачимо ми разом ніколи.
Але знаю я віру, що ти живеш ще у дусі,
Що кожна моя молитва дістає до тебе туди,
Де ти грієшся у сяянні Божого лику,
І кождий мой вчинок – це клонінь поклін перед тобою.
11. Автор невідомий
Ти fue перший, хто пімітив мою печаль,
Ти рукой мне сушив усі мої слізи,
Ти мовив мені слова, що лікували серце,
Тепер твойх слів ніде мені не чути більш.
О, як раді б я видати все, щоб почути твой голос,
Які б жертви принести, щоб привести тебе назад,
Але марно, бо силь людськи не вистачає,
Щоб перешкодити смерті, що забрала мене від тебе.
12. Автор невідомий
Цветок, що росте біля твойої могили кожну весну,
Мне спомен про те, що тепло твойого серця
Залишилось у землі, де ти спиш вічним сном,
І розпускається в кольорах радості й біді.
Я приходжу туди й стою в мовчанні тривалому,
Розмовляю з тобою, хоч знаю, що не чутимеш мене,
Але может бути, у вітрі, у шумі листя,
Ти чуєш мої слова й частиною в тобі лишаєшся зі мною.
13. Автор невідомий
Грудневий холод, що пече лице й серце,
Нагадує мені про холод твойої могили,
Про те, як ти там один, серед темноти й мороз,
А я тут живу в боязні, що назавжди я самотня.
Але свічка, що палає в мойй кімнаті кожен вечір,
Це мова моя з тобою, що ти живеш у пам’яті,
І кожний день, що проходить, наближає мене до тебе,
І хоч не скоро, але зустрінемося ми на небі.
14. Автор невідомий
Матерь моя, ти кохала мене безумовно,
Твойа серце було колодязем любові й терпіння,
Ти всього себе віддала, не просячи нічого взамін,
Тепер я розумію, яку втрату залічив я.
Прости мені, що часто я був невдячний й грубий,
Що не цінив я твойх дбань та твойого сердечного болю,
Тепер клякаю я в молитві й просю прощення,
Сподіваюсь, що ти зі мною й бачиш мої сльози каяття.
15. Автор невідомий
Ночі найдовші, коли не можу заснути від гоя,
Коли виходжу на балкон і дивлюсь на зорі,
Я думаю, що твоя душа у одній з них сяє,
І обіцяю собі, що не забуду тебе ніколи.
Твойе імя шепочу я не злюкиучись,
У кожній молитві, у кожній песні,
У кожній сльозі, що катиться по щоці вниз,
Ти присутня, люба, ти живеш у мені вічно.
16. Автор невідомий
Батько мой, що піднімав мене на плечі високі,
Що мовив мені про честь, про віру, про любов,
Де ж ти тепер? Де твойі поради мудрі?
Коли найбільше потребую я твойого голоса в темноті.
Я намагаюсь жити так, як ти мне вчив,
З гідністю, з чесностю й з любов’ю до життя,
Але часто не вистачає мне твойого прикладу й поради,
І я падаю, й встаю, й молюсь, щоб ти мне допоміг звисока.
17. Автор невідомий
Могила твоя – це святе місце для мене,
Де я можу говорити з тобою без страху й сумніву,
Де кожна слізонька – це доказ того, що живеш ти у мені,
І кожна молитва – це міст до тебе в райські світи.
Я засідаю на камені біля твойої могили й плачу,
Але це не плач розпачу, це плач любові й добродійності,
Бо знаю я, що боління мене не завтращает,
А зв’язує мене з тобою на віки й віки.
18. Автор невідомий
Сестро моя, подруго дитинства й молодості,
З тобою ділив я найсокровенніші мари й мечти,
Ти розуміла мене без слів, одним лиш поглядом,
Тепер сідаю я в сумраку й чекаю тебе в снах.
Твойе сміху уже не чути в стінах дому батьківського,
Твойих стопів уже не видно на сходах давніх,
Але в сердці мойм ти живеш, як зоря полярна,
Що вказує мені шлях у ніч, що оповила світ.
19. Автор невідомий
Дитино моя, що не встигла позбирати розпустків,
Що не встигла замужня стати й колисати своїх малюків,
Як гарячо я хотів би повернути тебе до життя,
Щоб розповісти світові про гідність твойої короткої долі.
Ти підійшла до небес, як квітка, що розпустилась одночасне,
Й там ти розквітаєш у красі, яку не можу я собі й уявити,
Мойа люба, моя дочко, моя гордосте й мойа боль,
Ти живеш у небесній царстві, а я на землі чекаю на деньку.
20. Автор невідомий
Вірну дружину мою забрала смерть в найбільш творче мгновення,
Коли ще було так багато років попереду,
Коли ще ми хотіли подорожувати світом,
Коли ще розцвітали б наші серця від спільних радостей.
Зараз я сидю у сумраку й пустоті дому великого,
Де усе говорить про її присутність обертаючись в спомад,
І кожна річ, що торкаю я рукой, мне больно ранить,
Бо нагадує мене про те, що більше ніколи з нею мне не буде.
21. Автор невідомий
Багато років прожив я з тобою під одним дахом,
Привик я до твойих стопів у ранці, до твойого голосу щоночі,
До твойих рук, що готували мне їжу з любов’ю й старанням,
До твойих очей, що дивились на мене, як на найцінніший скарб.
Тепер дім наш став гробницею спогадів й болю,
Кожна кімната кричить про її відсутність голосно й гнітяче,
Я блукаю по цих кімнатах, мов привід у лабіринті,
І молюсь Богу, щоб швидше привів мене до неї у того світі.
22. Автор невідомий
Брате мій, з яким я грав у дитинстві веселій,
З яким ділив я хліб, біль, радість, марі й мечти,
Ти вийшов з дому й більше не вернувся додому,
Смерть міцно обійняла тебе у своїх холодних обіймах.
Я поклав на твойе могилу медаль честі й муваж,
Символ того, що ти був мойм героєм, мойм прикладом,
Що ти жив гідно й умер гідно, як справжній воїн,
І я клянусь, що буду жити так, щоб честь твойа не була забута.
23. Автор невідомий
Дід мій добрий, що розповідав мене про старини давні,
Про війни, про любов, про честь, про віру й надію,
Тепер я розумію, що кожна твойя словак була золотом цінним,
Що я помилувся, не слухаючи тебе уважнії й з поважею.
Я сідаю в твойому кріслі й закриваю очі,
І чую я твойй голос, що розповідає мене про давні часи,
Про мудрість, що накопивалась в твойим серцімі на протязі років,
Й я молюсь, щоб я був гідний спадкоємцем твойих знань і любові.
24. Автор невідомий
Бабусю моя, що гріла мене в ночі холодні,
Що співала мене колисанки, що пахли хлібом домашнім,
Що розповідала мене казки про чарівниці й королів,
Де ж ти тепер? Де твойа тепла обійми й твойа любов?
Я запалюю свічку біля твойої ікони й молюсь,
Благаю Господа, щоб поклав він тебе серед святих,
Щоб ти спочивала в мирі й радості вічній,
А я тут живу й намагаюсь бути таким же добрим, як ти.
25. Автор невідомий
Коханий мій, що присвятив своє життя мойм мріям,
Що підтримував мене в усі часи невдач і болю,
Ти лежиш тепер під мармором холодним,
А я чекаю на смерть, щоб приєднатись до тебе у раї.
Кожна ніч я вижу тебе в снах, де ми разом, як раніше,
Де ти обіймаєш мене й говориш мне слова любові й терпіння,
Я прокидаюсь з сліз на обличчі й молюсь, щоб це було не сон,
Щоб ти повернувся до мене хоч на мить, хоч на мгновення.
26. Автор невідомий
Друзе мій вірний, з яким я проходив життя рукою в руці,
З яким ділив я радості й горя в мірі поровну,
Куди ж ти пішов, залишивши мене в самотності й мороці?
Як я буду жити без твойого голосу, без твойих порад, без твойої любові?
Могила твоя – це поєдинок в сіль, що стримує мене від розпачу,
Там ти спиш вічним сном, вільний від болю й страху,
А я блукаю по світу, мов привід без господаря,
Й молюсь день і ніч, щоб Господь дав мне силу тримати удари долі без тебе.
27. Автор невідомий
Улюблений синку, що був мойм гордостю й мойм скарбом,
Що мав такі гарні очи й таке доброе серце,
Що вибрав він шлях воїна й не повернувся додому,
Смерть забрала його від мене у найбільш беззахисну мить.
Я стою на могилі й не можу вимовити ні слова,
Моє серце розірвано на шматочки болем й розпачем,
Я молюсь, щоб він був щасливий у тому світі,
Щоб не закладав на себе вину за мій матримоніальний біль.
28. Автор невідомий
Люба донько, що була мойм ангелом на землі,
Що приносила мене радість кожен ранок просто своїм явленням,
Ти покинула мене занадто рано й занадто раніше,
Ніж я встиг показати тобі, як я люблю тебе глибоко й щиро.
Прости мене, що часто я був зайнятий роботою й турботами,
Що не мав часу сидіти поруч з тобою й слухати твойі розповіді,
Прості мене, що не встиг я висказати мне всю любов, що кипіла в серці,
Надіюсь, що з неба ти слышиш мойі слова каяття й любові.
29. Автор невідомий
Подруго моя, що разом жила нараз майже все життя,
Що ділила зі мною хліб, ліжко, стол й радість домашню,
Ти вишла з життя раніше, ніж я, залишивши мене в самотності,
Як мне жити без тебе? Як мне вставати з вечора й кожно ранок?
Я беру твойу подушку й пахну її, а вона ще пахне тобою,
І я плачу, бо знаю, що цей запах скоро зникне,
Як збільш усього, що було в тобою й з тобою,
Й мне залишиться лиш пустота й спогади про те, що було.
30. Автор невідомий
Батьків мої, що оборігали мене всякий час,
Що жертвували своїм собою, щоб я жив гідно й просто,
Де ж ви тепер? Чи бачите ви, як я живу без вас?
Чи гордитесь ви тим, що я став таким, яким ви мене вчили бути?
Я попадаю перед вашими могилами й молюсь,
Дякую вам за те, що виховали мене в любові й честі,
Благаю прощення за те, що часто я був непокірний й гордий,
Клянусь, що буду жити так, щоб ви гордилисьь мною з небес.
31. Автор невідомий
Ти був мойм першим коханням, мойм першим болем,
Твойа смерть навчила мене, що любов мож боліти глибше, ніж нож,
Ти залишив мене з безцінним спадком – з пам’яттю про те, як кохати,
Хоч ця пам’ять пранює кров в мойм серці все по день.
Я не забуду ніколи твойих рук, що тримали мене в ночи холодні,
Твойих слів, що звучали як музика в мойих ушах,
Твойих очей, що дивились на мене з любовю й надіею,
Ти живеш у мені, як вічна полум’я в сердці, що не можу я загасити.
32. Автор невідомий
Мабуть, я не був гідний тебе, люба моя,
Бо ти взяла в собою все добре, все чисте, все дивовижне,
І залишила мене з дорогом вины й жалю,
Але я буду жити з цим дорогом, як покаянням за те, що я не встиг.
Ночами мне снит твойе обличчя, молоде й красиве,
Днями я чую твойе присутність у кожній стіні, у кожній річі,
Й я знаю, що це не сумасшествие, а просто любов, що не може умерти,
Бо вона живе у глибинах мойого серця й буде жити до мойої смерті.
33. Автор невідомий
Молодежь мойа пролетіла, як птиця, що летить у небо,
І ти полетів разом з нею, залишивши мене с білизною волосся й морщинами,
Але я не жалею про те, що люблю тебе, навіть якщо ця любов мне постійно ранить,
Бо краще жити в болі й пам’яті про тебе, ніж забути про тебе й умерти внутрішню.
Я прищую очи й повертаюсь в молодість, до часів, коли ми були щасливі,
Коли думали, що ми будемо вічно, що ніщо не розлучит нас,
Але смерть виявилась сильнішою за наші мечти й нашу любов,
І тепер я чекаю, щоб мойа очередь прийти й приєднатись до тебе в райських светах.
34. Автор невідомий
Не знаю, як назвати те, що я чую, коли думаю про тебе,
Це не просто біль, не просто тоска, не просто жаль,
Це якось змішування всіх цих почуттів в одну страшну суміш,
Що пульсує в мойм серці, мов живе істота, що не може вмирати.
Я дивлюсь на світ теперішній й не розумію, як люди живуть далі,
Як вони сміються, коли ти більше не можеш сміятись,
Як вони люблять, коли ти більше не можеш повідати про цю любов,
Як вони надіються, коли моя надія пішла в могилу разом з тобою.
35. Автор невідомий
Я розумію тепер, що смерть – це не кінець, а початок страшної розлуки,
Що гірше, ніж фізичний біль, є біль відсутності, розриву, розставання,
Твойа смерть навчила мене, що дорогі люди мож потерять в мгновения,
Й що треба цінити кожну хвилину, що мы проводимо разом.
Якби я знав тоді, що це буде останній раз, коли я тебе обійму,
Я б кожна хвилина затримував, вдихав твойий запах, слухав твойей голос,
Але я не знав, тому живу я в боліючій невідці,
Й молюсь, щоб хоч на тому світі ми могли повідати один одному про цю невідку.
36. Автор невідомий
Твойе ім’я звучить для мене, як дзвіночок поминальний,
Кожна лiter твойого імені ранить мене, але й лікує одночасне,
Я шепочу твойе ім’я перед сном, сподіваючись, що ти чутимеш мене,
Що ти знаєш, що я не забув тебе й ніколи не забуду.
Я буду жити зі твойим ім’ям у своєму серці, мов святою мантрою,
Яка буде охороняти мене від розпачу й забуття,
Яка буде нагадувати мене про те, що ти була реальною, що ти існував,
Що твойе існування змінило мойе життя назавжди й невідмовимо.
37. Автор невідомий
Коли я старію, я розумію, що смерть – це частина життя, а не його противник,
Що кожен з нас у один прекрасний день піде в той світ, що звідси не повертаючся,
Але це не позбавляє болю від втрати тебе, це лиш робить біль мудрішим,
Мудростю, що приходить зі старістю й з розумінням конечності буття.
Тепер я чекаю на мойу смерть без страху й озлоблення,
Бо знаю, що там буде ти, що приєднаюсь до тебе,
Що будемо ми разом у тому світі, де нема болю, старості й розставання,
Де буде лиш радість, любов й спокій вічний.
38. Автор невідомий
Останні твойи слова, що чув я перед тим, як ти закрив очи назавжди,
Досі звучать у мойім ушах, як мелодія, що не можу я вибити з голови,
Твойі останні погляд, спрямований на мене з любовью й миром,
Навіки вибив себе в мойу пам’ять, мов герб на воску.
Я повторю ці слова мільйон разів, кожен день, кожну годину,
Бо вони – це переважна частина тебе, що з залишилась зі мною,
Вони – це твойе заповіт, твойе прощання, твойа любов, втиснена в кілька слів,
І я хранитиму їх, як найдорожчу скарбину, поки сам не піду до тебе.
39. Автор невідомий
Облезли листи з дерева, що садив ти в молодості,
Але дерево живе, як живе й твойа пам’ять у мойих серцімі,
Кожен рік воно відновлюється й розпускає нові листя, нові гілки,
І я бачу в цьому знак того, що ти не справді помер, а лиш трансформував себе.
Птахи вивідають на цьому дереві, й я слухаю їх пісні й думаю про тебе,
Мабуть, це ти так мне звідси мовиш через їх голоси,
Мабуть, це ти обіймаєш мене через сонячні промені, що пробиваються крізь листя,
Й я живу з цією верою, й вона мне допомагає пережити кожен день без тебе.
40. Автор невідомий
Прощай, люба моя, прощай назавжди й на віки,
Хоч я знаю, що прощання – це не справді прощання, бо ти живеш у мені,
Живеш у кожній моїй молитві, у кожній сльозі, у кожній дышении,
Живеш у мойих мріях, у мойих мечтах, у мойій вірі в те, що ми зустрінемся знову.
Мойа любов до тебе не побоїться смерті й часу,
Вона буде горіти, як зіра, що переживе все, навіть сам кінець світу,
Я чекаю на день, коли я прозвучу й стану твойим тенем вічним,
А ти прийдеш й візьмеш мене за руку й приведеш до дому, де ми будемо разом завжди.
