Ліна Костенко
1. Червона троянда душі
Червона троянда в морозі стоїть,
Листки її в’ялі від сльози літ,
Але серце квітки живе в темноті,
Зберігаючи вогонь святої мріті.
Побиває вітер пелюстки чудо,
Але корені тримаються судьбо,
І у кожній колючці, у кожній шипу
Є любові божественна силу.
2. Троянда в ночі
У ночі спадає холодна роса,
На троянду чорну спадає беда,
Але світиться в темряві чаша
Як надія, що не приснилась ніколи.
Шепоче ніч: «Ти вмреш, красуне,
Від сніжної смерті, від льодяної ночі»,
Троянда тисне: «Нічого не хочу знати,
Я буду цвісти, поки серце б’ється».
3. Крик троянди
О, як кричить троянда в дикій ночі!
Як просить сонця, як моліть вітру,
Щоб вер нув мудрість до її очей,
Щоб розумів світ, чого вона хотіла.
Шипи її — це крик засуджених душ,
Пелюстки — це молитви усіх страждальців,
І розцвітає в болю та в печалі
Найвищий талант — вміння надавати смерть.
4. Білі троянди
Білі троянди, білі королеви,
В бурях та в льодах цвітуть чудо-дива,
Їх чистота — це символ невинності,
Їх біль — це біль земної сліпоти.
Раю, раю, де дикі троянди
Розцвітають в морозній землі,
Там живуть ангели та демони,
Там вирує танець святої любові.
5. Троянда-невеста
Троянда в подвісці невісткиної,
Як дівчина в день її весілля,
Вся в білих піддубках, у ніжній красі,
Чекає женіха на порозі.
Але женіх — це вітер холодний,
А ліжко — це гріб в землі чорній,
І в цій трагедії, в цьому беззаконні
Розцвітає вічна любов до смерті.
6. Черговий сон про троянду
Снилась мені троянда золота,
В небесах сяйна, чудна, святая,
Вона співала пісні невідома,
Про часи, що вже давно минала.
І я просив: «О, золота королево!
Розкажи мені про долю нашу,
Про те, навіщо ми живемо?
Навіщо страждаємо так барво?»
Вона відхилила красивий стебел,
І пролилась слеза золота,
Що впала на землю, як вибуху небес,
І розцвіла в милліон нових троянд.
7. Троянда в червні
Червень приносить троянді спасіння,
Теплий бавовник сонячних днів,
Розцвітає вона в каскаді червеніння,
Як королева всіх земних мрій.
В червні троянда найбільш розцвітає,
Її ароматом пахне весь світ,
І в цей момент вона розуміває,
Що стояла вона не в день, не в ніч.
8. Молода троянда
Молода троянда, щойно розцвіла,
Ще не знає, що таке біль й смута,
Вона думає, що вічно жити буде,
На сонці грітись й дихати вітром.
Але час летить крилами птахів,
І молода королева блідне,
Пелюстки падають на землю сирою,
І вчиться вона, що таке смерть.
9. Чорна троянда
Чорна троянда — таємниця ночі,
В ній живе магія древнього світу,
Вона не просить ні сонця, ні почуттів,
Вона існує в своїй трагедії.
Шорох її листя — як голос духів,
Запах її цвіту — як дихання гробу,
І тім, хто дивиться в очі чорній троянді,
Розкривається вся скорбота буття.
10. Троянда й соловей
Співає соловей біля троянди,
Про вічну любов, про муки серця,
А троянда слухає, дрижить від звуків,
І в кожній пелюстці — сльоза печалі.
О, як ж вони батьки один одного!
Красуня й співак, королева й артист,
Вони танцюють танець на межі життя й смерті,
Де кожен момент — це вічна разом.
11. Розпад троянди
Пелюстки падають, як снег розсипається,
Один за одним вони летять на землю,
Вона стоїть голою, до кісток розгоління,
Як королева без корони в день поразки.
Але у цій розпаді — велика краса,
В цьому падінні — остання молитва,
І той, хто бачить це зі сльозами в очах,
Розуміє, що таке істинна слава.
12. Троянда під дощем
Дощ падає на троянду, як гарячі сльози,
На кожен листок, на кожен шип,
Вона схиляє голову від важкості води,
Але не падає — стоїть, як воїн.
Дощ змиває пил і забруднення,
Дощ робить її ще чистішою й яснішою,
І після дощу розцвітає по-новому,
Ще більш красивою й духовною.
13. Троянда в запаху
О, запах троянди! О, чарівниці!
Ти пронизуєш душу, як стріла в серце,
Ти приносиш спогади про минулі часи,
Про любов, про красу, про вічність.
В цьому запасі — вся історія світу,
Вся скорбота, вся радість людства,
І той, хто дихає цим ароматом,
Стає ближче до божественного блиску.
14. Троянда й смерть
Прилітає смерть до троянди чорної,
І кажуть вони, як два давні вороги:
«Нарешті ми можемо говорити щиро,
Без масок, без брехні, без цинізму.»
І смерть розуміває красу троянди,
І троянда розуміває долю смерті,
Вони обіймаються в останньому танці,
І розцвітає вічність у цій мить.
15. Передчуття троянди
Дрижить троянда, як дівчина перед весіллям,
Чує вона наближення великої змін,
Чує запах судьби, що крокує дорогою,
І розуміває, що життя — це миг.
Але вона не боїться, вона готова,
У кожній колючці — героїзм,
У кожній пелюстці — прощення й любов,
До того, що буде, до того, що не буде.
16. Троянда в останній день
На останній день росток утримується,
На останній день вона найбільш красива,
Зібрала вся сила, вся доля, вся магія,
Щоб світити в темні як зірка небесна.
І той, хто бачить троянду в цей день,
Розуміває, що таке вічність,
Що таке любов, що таке прекрасне,
I що таке гідна, королівна смерть.
17. Відродження троянди
Упала троянда, залишилось крім,
Упала в землю, в темносту гробу,
Але корені ще живі й сильні,
І весною знов розцвітає жива.
О, воскресіння! О, святе чудо!
Вона живе, вона невмирущна,
В цьому циклі смерті й життя,
Розповідає вона про вічну красу.
18. Троянда й насолода
Троянда знає про насолоду краси,
Про те, як м’яко сонце б’є по пелюсткам,
Про те, як солодко пахне після дощу,
Про те, як дивно чути співу птахів.
Але у цій насолоді — гіркота,
Бо красе триває недовго,
І у кожній насолоді схована смерть,
І у кожній красі — трагедія.
19. Троянда й час
Час летить крилами ночей й днів,
І троянда бачить, як він мчить,
Вона не може його зупинити,
Але може пам’ятати про красу.
Час — цей жахливий король,
Що забирає усе, що ми маємо,
Але в боротьбі з часом,
Розцвітає найчистіша любов.
20. Троянда в песні
Поет беле про троянду в песні,
Про її страдання й красу,
І в цій песні оживає вона,
Стаючи безсмертною через слово.
О, скільки мистецтва в цій простій квітці!
О, скільки трагедії й святості!
І через поезію, через музику й танець,
Живе вона вічно в душах людей.
21. Розмова з трояндою
Я запитав троянду: «Навіщо ти живеш?
Навіщо панаєш такою красою,
Якщо знаєш, що це лиш миг у космосі,
Що завтра ти вже буде згнила й мертва?»
Вона відповіла мені словами ароматом:
«Я живу, бо не можу не жити,
Я цвіту, бо це моя доля, моє призначення,
А смерть — це лиш перехід до нової краси.»
22. Троянда в сні
Сніці сниться троянді про океан,
Про морські хвилі, про безмежність,
Про те, як летіти над хмарами,
Про свободу без меж й обмежень.
Але коли вона прокидається,
Вона розуміває, що це лиш сон,
І знову зиє в землі кореніями,
Чекаючи наступного сну, наступної ночі.
23. Троянда й сумнів
Іноді сумнівається троянда,
Чи варто жити цим потуранням,
Чи не краще опустити голову,
Й не цвісти, не страждати, не любити.
Але у серці её — якась сила,
Що говорить: «Живи, цвіти, люби!
Немає іншого сенсу в цьому світі,
Крім того, щоб створювати красу.»
24. Гимн троянді
О, королево всіх квітів земних!
О, символ краси й трагедії!
О, вічна муза поетів й художників!
О, неземна й святая красо!
В тобі живуть усі емоції світу,
Вся любов, вся боль, вся надія,
І той, хто розуміє таємницю троянди,
Розуміває таємницю самого життя.
25. Троянда й надія
У серці троянди живе надія,
Надія на те, що завтра буде краще,
Що сонце буде теплішим,
Що дощ буде м’якішим на листя.
І цією надією вона живе день за днем,
Цією надією вона цвіте й пахне,
І цією надією вона умирає гідно,
Залишаючи насіння для нових поколінь.
26. Троянда під місяцем
Місяць світить на троянду в ночі,
І вона виглядає як мертва королева,
Безпорадна, божественна й сумна,
Як дух, що вже залишив землю.
Але в цьому лунному світлі,
Розцвітає якась інша краса,
Краса смерті, краса вічності,
Краса того, що перебуває за межею життя.
27. Троянда й любов
Троянда знає про любов в животе,
Вона дала себе стільки раз,
Тільки щоб бути подарованою,
Тільки щоб приносити радість.
Але й любов приносить страждання,
Й любов приносить розчарування,
І в цій драмі любові й відчаю,
Розцвітає найсвятійша сенс.
28. Троянда в містті
В центрі міста, в бетонній пустелі,
Виростає одна божественна троянда,
І люди зупиняються й дивляться,
На цей символ природи й краси.
І на мить забувають вони про тривоги,
Про розподіли, про злобу й ненависть,
І чувствуют вони в цій простій квітці,
Присутність вищої сили й красу.
29. Смутна троянда
Смутна троянда, що не розцвіла,
Що залишилась в бутоні закритому,
Вона мріяла про сонце й вітер,
Але судьба не дозволила їй волю.
І все ж, і в цьому закритому стані,
Вона прекрасна, вона полна смислу,
Бо в кожному бутоні — безмежна можливість,
В кожній нереалізованій мрії — трагедія й святість.
30. Троянда й вічність
Вічність дивиться на троянду,
І розуміває, що вона є символ самої вічності,
Бо хоча вона живе лиш часові,
Вона живе вічно в серцях людей.
І через поезію, через мистецтво, через любов,
Троянда стає безсмертною,
І вічність дає їй поцілунок,
Й розцвітає вона вічно в полях вищого світу.
31. Троянда й животинський
Бабка сідає біля троянди,
І розповідає їй про своє животиння,
Про дітей, про внуків, про великі любові,
Про те, як жила вона в цьому світі.
І троянда слухає, як справжня коронова,
Слухає з співчуттям й розумінням,
І в цій розмові двох живих істот,
Розцвітає істинна комунікація й любов.
32. Невидима троянда
Є невидима троянда, що живе в серцях,
Той, що не має пелюстків, не має шипів,
Та живе во світі образів й чувства,
Де нема смерті й нема часу.
Це троянда душі, це троянда духу,
Це той образ вічної красу,
Що живе в кожній людині, в кожній душі,
Чекаючи моменту, щоб розцвісти.
33. Троянда й музика
Коли грає музика біля троянди,
Вона танцює в ритмі звуків,
Пелюстки вибуховуються в такті,
Листя махає як дириґент оркестру.
І в цьому танці троянди й музики,
Розцвітає гармонія світу,
І той, хто чує цю музику,
Розуміває мову всієї природи.
34. Благословення троянди
О, дай мне благословення, святая троянде!
Дай мне сили жити гідно й красиво,
Як ти живеш в раю й болю,
В красі й страданні одночасно.
Навчи мене цвісти без страху,
Навчи мене приймати смерть як подругу,
Навчи мене любити без найду,
Навчи мене бути королевою свого долі.
35. Троянда в поцілунку
У поцілунку живе вся красаїстерія,
І коли люблять один одного,
Вони дарують один одному троянди,
Як символ вічної любови.
І у цьому дарунку, у цій троянді,
Живе вся складність людської любови,
Вся її радість й болю, нежність й палкість,
І розуміють люди один одного через цю квітку.
36. Немарна троянда
Немарна троянда, що залишилась незнята,
Що пройшла через цілий день без ласки,
Й вечором опустила голову,
Мріючи про чий-небудь лагідний дотик.
Але й в цьому самотництві, й в цьому відчаї,
Вона зберігає гідність королеви,
І розцвітає вона не для того, щоб мати любов,
А лиш тому, що це її природа, її призначення.
37. Воскресіння через троянду
Людина, що занепала в глибокій печалі,
Одного дня знаходить красиву троянду,
І у цій квітці розпізнає вона себе,
Розпізнає свою красу, свою силу й смисл.
І через цю троянду, через цей символ,
Вона відроджується до нового життя,
І розуміє вона, що красо й смисл,
Живуть вічно в серцях людей.
38. Танець останній
Танцює троянда останній раз,
На межі між життям й смертю,
З вітром, з дощем, з сонцем й місяцем,
Танцює вона святий танець вродження й смерти.
І в цьому танці, в цьому миттєвому русі,
Живе вся суть буття й смислу,
І той, хто бачить цей танець,
Осягає священну таємницю світу.
39. Слово про троянду
Слово мое про троянду,
Більшим є за саму квітку,
Бо слово живе вічно,
Поки серце людське б’ється.
І через це слово, через цей вірш,
Живе троянда вічно в пам’яті,
І стає вона не смертною квіткою,
А символом вічної людської духовності.
40. Вічна троянда
О, вічна троянда всесвіту!
Ти живеш в кожній зірці, в кожному серці,
Ти живеш в красі й печалі, в любові й смерті,
Ти жива в кожному слові цього вірша.
І коли закінчиться цей вірш,
Коли заживається останнього слово,
Живе вона все ще, живе вона вічно,
В розумі читача, в душі людини, у божественному світлі.
Висновок
Творчість Ліни Костенко, проникнута символізмом троянди, розкриває глибину людської душі та вічне протистояння красі й смерті. Кожен вірш є спробою зрозуміти таємницю існування через образ однієї квітки, що в її руках стає квінтесенцією людського досвіду та духовного прозріння.
