Автор: Неомісени Весняний
Повернення
Крізь сніг пробивається перший крок,
Земля дихає, розривая пута.
Весна приходить, як живий пророк,
Забутих істин вірна й чиста спута.
У серці танок відбувається знов,
Як хвилі морські котяться до берега,
Природа шепче мудрий свій закон:
«Вмирай, щоб жити, та не жди поспіху».
Автор: Світлана Кирилівна
Пробудження
Сніг танув, як слеза смутку старого,
І деревам повернулась мова.
Поля блищать, розкрившись, розкохано,
Новелою вступає в хату Бога.
Весна – це не просто календарна дата,
Це переродження в самій душі,
Коли забуватись починають хвати
Чорнявих ночей, холоду, беди.
Автор: Максим Олександрович
Метаморфоза
Дивись, як вовча мати цвіте на гілці,
Забула про зиму й про горе давнє,
Й людине розумній хотілось б навіки
Жити, як дерево, — розумно й гарне.
За що ж весна карає, боліючи корінь?
За що дерева не відмовляються цвісти,
Коли біля них могили гарячі гримять,
І смерть чекає на кінці скорбіти?
Автор: Ірина Петрівна
Обіцянка неба
Блакить рвалася крізь хмари,
Синь незліченної надії.
Птахи співали свої веснярки,
Про те, що смерть не панує на світі.
Весна — це мова неба з нами,
Розмова про забуття й прощення,
Коли морозні льють дощі дощами
На зеленую хвалу спасення.
Автор: Андрій Миколайович
Стрічка часу
Куди подалась та тяжка зима?
Куди зійшлися її холодні сліди?
Весна приносить нам нову тьму,
Але тьму світлу, в якій видно щодо.
Роки летять, як перелітні птахи,
І ми вже не такі, як раніше були,
Але весна щорічно дарує нам знаки:
«Начніть життя наново знову й вкупі».
Автор: Олена Василівна
Квітень із землі
З землі пробиває квітень нові слова,
Зелень розпростирається, як доля молода.
Земля готова, радіє, готова
Нести дитя життя, новенька, голодна.
І ми, як землі, чекаємо весни,
Щоб знову розцвісти у полі самоти,
Щоб із подрібненої душі змахнулись зайди
І від забуття впали на коліна.
Автор: Валентин Сергійович
Спомин про тепло
Пам’ятаю ясні дні весни минулих років,
Коли закохане серце грало, як весняний крок,
Коли на вулиці танцював із осяйним поротом
Мої нечисли дні, один за одним, досвітків.
Де вони тепер, ті золоті часи?
Де радість наївна, де сміх без жалю?
Весна повертає нам лише спогади сухі,
І ми годами сповідуємось, як сухості малі.
Автор: Наталія Львівна
Відкриття душі
Весна стукає в двері серця, вимагаючи входу,
Й я не можу більше чекати, приховуючись від світу.
Мені треба вийти за поріг і розкрити широко
Чотири стіни свого дому до недовершених щрак світу.
Весна вчить нас бути чесними перед собою,
Бути відкритими, як бутони на гілці,
Дарувати все, що маємо всередину,
Й не бояться упасти з висоти на вільність.
Автор: Григорій Петрович
Круговорот
Весна повертається, як старий друг,
Котрий звідти йшов на війну й повернувся іншим.
Ми розпізнаємо його по голосу з друку,
По жестам знайомим, хоч і став вже світлішим.
Земля кружляє, як карусель часу,
Весна щорічна приносить однак нове чудо.
А ми, знов чекаємо на неї як щасу,
Не зрозумівши, що змінилися саме ми, не чудо.
Автор: Дарія Олегівна
Тиша перед співом
Є момент, коли весна застигає перед розцвітанням,
Коли земля ще дремлє в розтоптаних снах,
А небо смотрить на неї з розрахунком і усвідомленням.
Й тут у тишині розмовляють душі в снах.
Весна вчить нас, що перед кожним чудом
Знаходиться мить напруги, очікування,
Й те, що ми сприймаємо як легкий результат,
Творилось роками в темряві трепу й напруги.
Автор: Федір Миколайович
Бюджет часу
Час весни розраховується по-іншому,
Хвилина тут дорівнює року звичайному,
Й коли розглядаєшся у дзеркалі ночі чорної,
Бачиш, як змінювалась твоя доля послідовно й странно.
Весна примушує нас рахуватися з часом,
З кількістю днів, коли мали змогу розцвісти,
Й з тим страшним касанням суму за часом,
Коли не встигли повною грудьми жити.
Автор: Софія Авріївна
Легкість буття
Птахи летять над мною, й я завжди звертаюсь в них око,
Бажаючи розуміти, як це бути вільним від ноші,
Як це летіти без контролю, без побоювань, трохи з божої помощи,
Весна вносить у світ цю чудову, неловку легкість буття.
Але й пташки знають про утому крил,
Про холодні ночі в гніздах та голод,
Та все одно щовесни співають, як розцвіл,
Й ми, люди, мусимо приймати їхній урок молодий.
Автор: Юрій Владимирович
Власна вина
Весна приходить, та не виносить біль,
Він залишається, як сніг у затінку стовбура,
Й міцна земля тримає в собі завмиру
Холод забутого роками, яке я не можу терпіти.
Я звинувачую весну у дурості,
У видимому благополуччі, що не змінює сутність,
Та в глибині я знаю — це моя власна закоханість
У сірості, яка притягує, як гріх.
Автор: Катерина Михайлівна
Розмова з деревом
Дерево шепче мені весною:
«Я знаю, що у тебе всередині.
Ти вмираєш й народжуєшся заново,
Як я щорічно в цьому веснику сніжні».
Й я сідаю біля його стовбура й слухаю,
Як корені розповідають про землю глибину,
Як сок підіймається по жилам з розпачу до плану,
Й дерево вчить мене — живи, як дерево, в гармонії.
Автор: Артем Костянтинович
Тлен і вічність
Весна — це праздник тління й вічності змішані,
Де кожна квітка є пам’ятником лиш часу,
Й красу видимо тільки тому, що вона брутальна,
Що завтра вона упаде на землю в своєму часу.
І це розуміння робить весну ще більш святою,
Ще більш дорогою для того, хто знає про смерть,
Що красу слід приймати з послухом і млою,
Як дар, а не як право вічно з нею жити й спіти.
Автор: Люба Станіславівна
Перші кроки
На землю виступають перші стебла травки,
Несміливо, невпевнено, але наполегливо,
І в цьому зусиллі я вбачаю давні справки
Про те, як робити перші кроки дивно, невправно й при.
Я теж часто чуюся як ця травинка,
Що тільки знаходить мужність навколо себе,
Щоб піднятись вище, хоч вітер сильний її мліває,
І весна вчить мене — навіть мала травинка — святе.
Автор: Ігор Анатолійович
Апокаліпсис маленький
Весна несе загибель попередньому світу,
Розпрацьовує лід, розбиває снігові замки,
Й там, де була тишина смерті, чути співу розцвіту,
І це робить весну небагато апокаліптичною, мов прапанки.
Але це апокаліпсис потрібний, святий,
Без якого не було б нічого живого, вічного,
Й я приймаю весну як революцію світу божий,
Як перебудову духа в його образі речевому й безличному.
Автор: Елла Вікторівна
Посвята
Я посвячую весні свої прокислі мрії,
Ті, що збиралась мною впродовж холодної ночі зимової,
Й весна приймає їх, як мати плач дитини,
Й розгубою відходять в землю, у забуття основне.
І це жалко й святого одночасно,
Жалко тому, що мрії були гарні й навіки втрачаються,
Святого, бо земля прийме їх завжди благодарно,
Й нові мрії виростуть, весна вже готуватись їх принесе.
Автор: Павло Ілліч
Память про гнів
Весна приходить з забуттям гніву,
З прощенням морозу, що скував світ в льоду,
Й ми маємо теж забути той гнів свій древній,
Той, що жив у нас впродовж всього холоду й невзгоди.
Але я помню, як мороз лющив,
Як холод займав усі щілини серця,
І я не можу легко просто забути й вірити,
Що все пройшло й тепер лиш радість до здійснення.
Автор: Тамара Геральдівна
Учень весни
Я схиляюся перед весною як учень,
Що не знав раніше навіть букварю,
Й дивлюся на гілку, де бутон дивує,
Й розумію — я багато не знаю про світ і життя.
Весна вчить мене кожного дня щось нове,
Як це робитись жертвою холоду й камня,
Як виростити силу в собі без нареканнях,
Й я благодарна їй — цій весні, цій святій.
Автор: Вадим Миколайович
Геометрія листя
Листя формується по законам математики,
Які рахує сама природа в голові,
Й весна — це геометр, що малює безатаки
На папері землі узори вічні й святі.
Я дивлюся на листя й бачу формули,
Числа, пропорції, які випробували час,
І розумію, що красуни й мудрості формули
Живуть у природі й досягають через нас.
Автор: Евгенія Едуардівна
Мелодія весни
Весна має свою мелодію, яку чує лиш душа,
Що розуміє виховання землею й сонцем,
І коли слухаю я цю мелодію всередину,
Забуваю, хто я, куди йду, й живу лиш звуком.
Це мелодія простої, але глибокої радості,
Що не вимагає нічого, крім присутності,
Й я часом думаю — чому люди творять симфонії,
Коли весна створює мелодію досконалішу за поезії.
Автор: Владлен Степанович
Розмір відповідальності
Весна показує мене — як я невеличкий,
Як мої клопоти дрібні на тлі землі роботи,
Й це робить мене не сумним, а радісним, мов птичок,
Що розуміє — мої страхи — це просто людські біоти.
Я несу відповідальність за те, щоб жити правильно,
За те, щоб не зраджувати весну й її наукри,
За те, щоб розцвісти самому й допомогти іншим справедливо,
Й весна палить мене цією відповідальністю, мов ртуть святий.
Автор: Маргарита Вінцентівна
Втеча від комфорту
Я втікаю від комфорту зимового гнізда,
Від теплої кімнати, де все передбачено й извісно,
Й виходжу до весни, де нема гарантій пізда,
Де все може бути по-іншому, лиш боже ознайомлено й безмовно.
Весна примушує мене бути живою справді,
А не лише напівжити в сніжних запалах кімнати,
Й я дякую їй за те, що виганяє мене в світ,
Де треба вчитися жити, як деревце в момент.
Автор: Ростислав Ярославич
Спадщина генів
У крові мені текуть весни тисячоліть,
Атоми предків, що розцвітали й гинули щовесни,
Й коли приходить весна, я відчуваю їхній слід,
У глибині тілеса їхнього імпульс, їхню вістьму.
Я не сам проживаю весну — проживаю через поколінь,
І кожна квітка, що розцвіває, це привіт від тих,
Що вже не живуть, але живуть у мені крізь святий день,
Й весна — це симптом вічності, що живе у мене в крові й святий.
Автор: Вісцентія Корнеліївна
Праг замкнення
Весна — це праг, що розділяє два світи,
Світ мертвого спокою й світ грізного життя,
Й я стою на цьому порогови, нерішуча й питомна,
Звідти де холодна смерть, звідти де тепла життя.
Щоразу весна ставить мене перед вибором —
Лишитись у минулому чи вийти у майбутнє невідоме?
Й я, завжди коливаюся, але все ж переступлю через пізду
Й випускаю зимовий світ зі своєї грудей, вступаючи у священне.
Автор: Афанасій Миколайович
Мудрість страждань
Весна знає про страждання снігів, про муки льоду,
Про те, як тяжко було землі під цим покривалом,
Й вона приходить не з забуттям про ту невзгоду,
А з розумінням, що страждання робить цвітіння яснішим, святішим.
Так само й я, коли пережила холодну зиму душі,
Розумію, що моя весна не буде легкою й беземниною,
Вона буде суворою й прекрасною, як справжня весна,
Що росте з землі, усунену страждань, але гордо й воїнізовано.
Автор: Октавія Платонівна
Різьба часу
Час весни різьбить мене, як майстер дерево,
Зрізує зайве, розкриває те, що було ховано,
Й кожна борозда на душі — це знак його руки,
Кожна рубець — це наказ весни, щоб я жила розчарованною й светлою.
Я дозволяю цій різьбі проходити через мене,
Знаючи, що то больно, але потрібно для красоти,
І коли пройде весна, я буду не гарною фігуркою,
А живим твором, що розповідає про муки й верх святий.
Автор: Кліофон Архипович
Герметика весни
Весна герметична — вона не розповідає,
Як це їй вдається щорічно повертати життя,
Вона просто робить це, без пояснень, без декларації,
Й ми залишаємось у чуді, розшифровуючи її таємницю й значення.
Я часом думаю, що люди розумно роблять,
Коли не намагаються пояснити весну з наукою й логікою,
Бо частина її чуду — це саме таємниця, що лишається невирішеною,
Й в цій невирішеності живе справжня красуня й святість світу.
Автор: Сильвестр Созонтич
Відкус воскресіння
Весна смакує воскресінням, як до сих пір не подібна їжа,
І хто пробував цей дивний смак, той знає про чудо,
Про те, що смерть — то не остання вістьма, а перерва змін й строкування,
Й жизнь може повернутись, як весна в край замерзлий.
Мені весна дарує цей дивний смак упевненості,
Що те, що вмерло в мені, може повернутись й розцвісти,
Й я їм цей смак, як святое причастя, скромно й благодарно,
Й чую, як воскрешується в мені щось древнє й прекрасне.
Автор: Анізія Йосафівна
Навчання без слів
Весна навчає мене без слів, без книжок, без теорій,
Вона просто показує — ось як це робиться,
Й я стою й глядю, й учуся, поглинаючи цю науку крізь очі,
Крізь шкіру, крізь дух, всім своїм єством.
І найстрашніше, що це найважливіша наука з усіх,
Що я колись вивчала в школах і університетах,
Це наука про те, як залишитись живою, як рости, як кохати,
Й весна — мій единий справжній учитель, вічний, невмираючий.
Автор: Леонідій Йосипович
Пісня безповоротності
Весна співає пісню безповоротності,
Що все, що було, не повернеться в тому ж образі,
Й кожна весна — це нова, хоч і подібна до попередньої суворості,
Й ми всі дістаємо лиш один раз цей час, цю весну, цю благодать.
Слухаючи цю пісню, я розумію дорогоцінність,
Кожної хвилини, кожного цвітіння, кожного вдиху,
Й я хочу прожити цю весну не беззаботно, а свідомо й істинно,
Немов це моя остання весна, яка коли-небудь відвідає мене й душу.
Автор: Мелхіседек Петрович
Карма природи
Весна — це карма природи, результат її минулих дій,
Холод карає, весна прощає й відновлює,
І в цьому циклі я вбачаю справедливість космічну й святу,
Що досконаліша за будь-який людський суд.
Але й мене ця карма стосується теж,
Моя дійсна весна залежить від того, як я прожила зиму,
Чи я померла крізь неї чесно, чи лишалась напівживою в льоді,
Й весна дасть мені саме те, на що я готова вже душею.
Автор: Ксеніопонт Ульянович
Відчай перед чудом
Іноді весна приносить мені не радість, а відчай,
Бо я розумію, що мене найменше розцвіла й змінилась за зиму,
Що я той же самий затьмарений льодом різьба світу,
Й весна тільки підкреслює мою непроходящу невдачу.
Але потім я розумію — це тільки відчай перед чудом,
Страх того, що я не готова змінюватись, розцвітати, гинути й народжуватись заново,
Й весна вчить мене, що відчай — це хороший знак,
Це знак того, що душа ще жива й здатна до змін, до святого.
Автор: Юстина Григорівна
Замовляння весни
Я хочу замовити у весни щось особливе цього року,
Щоб вона вчинила чудо, завмиру чи то малесеньке,
Щоб дала мені мужність збити ціль, яку я складала рік,
Щоб чари весни допомогли мені розцвісти справді.
Та я знаю, що весна не чує замовлянь, вона глуха й слепа,
Вона робить те, що вона робить, незалежно від наших прохань й бажань,
І це мене робить меншою, але й свободнішою якось,
Бо я розумію — змін вже не попросити, їх треба вже брати самій.
Автор: Герасим Феоктистич
Весна — це вибір
Весна — не божественна сила, що дарує всім однаково,
Весна — то вибір життя кожного створіння,
Вирішити розцвісти чи залишитись у спа, у відчаї неживого,
Й бачучи це, я беру відповідальність за свою весну на себе.
Я вибираю розцвітати, хоч мені страшно й больно,
Я вибираю змінюватись, хоч неясно, куди вести зміни,
Я вибираю жити, як дерево, що дарує себе сонцю й землі,
Й це мій вибір, не дарунок весни, а моя власна революція душі.
Автор: Лукіян Давидович
Достатня простота
Весна навчає мене достатності простоти,
Що не треба багато для щастя й красоти,
Що крапля роси на листі важливіша за слова,
Що простий цвіток красивіший за золото й голова.
Я забув цю урок де-то серед міста й суєти,
Серед прагнення до успіху, слави й известі,
Й весна повертає мені це розуміння мудро й суворо —
Що найважніше — це те, що перед очима, проста й святая.
Автор: Порфирій Филимонич
Назвучення молчання
У весні живе молчання, що голосніше за слова,
Молчання розквітання, молчання росту без слів,
І коли я вислухаю це молчання, розумію щось давнє й древнє,
Що люди забули з часом — мову тиші, язик безтіла.
Вона вчить мене, що не все можна сказати й написати,
Що є речі, які живуть лиш у мовчанні й спілкуванні очей,
Й я вчусь говорити цією мовою весни, мовою молчання,
Й знаходжу в ній більше правди, ніж у тисячах сказаних слів.
Автор: Савелій Кириллович
Вразлива крайність
Весна — вразлива крайність між смертю й життям,
Коли все ще не визначено, коли хворобу й здоров’я майже неможна розрізнити,
Коли гілка може як розцвісти, так і засохнути на очах,
Й в цій невизначеності живе справжня драма й святість.
Я теж живу в цій вразливій крайності весни,
Між тим, щоб повірити у свої сили й впасти в відчай,
Між бажанням розцвісти й страхом того, що упаду,
Й весна вчить мене приймати цю дисонансну, хисткувату красу бутя.
Автор: Модест Архипович
Прощання і привіт
Весна — це одночасно прощання й привіт,
Прощання зимі, жалкобі, колючому холоду,
Й привіт життю, теплу, сонцю, що повертається з небес,
Й я завжди коливаюся між цими двома жестами.
Бо прощальний жест болючий й важкий,
Навіть якщо те, з чим ми прощаємось, було більше не потрібне,
А жест привіту — радісний, але й страхітний своєю невідомістю,
Й весна навчає мене робити обидва жести одночасно — це мудрість.
Автор: Феодосій Матвійович
Боротьба з біллям
Весна приносить не лиш квіти й пахощі, а й буркуни з комахами,
Не лиш тепло й сонце, а й сніжні дощі й холодні ночі,
Й у цій реальності – розрив красоти й неприємності – живе правда,
Що боротьба й природа красоти неділимі, як дві сторони копійки.
Я тішу себе тим, що мога приймати весну з усім її багажем,
З красою й гидотою, з радістю й болем одночасно,
Й щоразу коли прив’язую себе до чистої романтики весни,
Мати-природа мені показує – ось це реальність, прійми чи залишись.
Автор: Ульян Кліментійович
На межі свідомості
Весна розміщується на межі свідомості й несвідомості,
На межі того, що можна пояснити розумом, і того, що чув душею,
Й коли я спробую зрозуміти весну як явище природне й наукове,
Вона просто зникає, й мені залишається лиш чесність безтекстового переживання.
Так мене вчить весна – що деякі речи не для того, щоб розуміти їх розумом,
А для того, щоб приймати душею без питань і запитування,
Й в цій чесності неразумного прийняття живе справжня мудрість,
Що більша від будь-якої науки й сучасного знання.
Автор: Юстиніан Евстафійович
Привіт від мертвих
Іноді я думаю, що весна — це привіт від мертвих,
Від тих поколінь, що жили й гинули, розцвітали й вмирали щовесни,
Й їхня сутність залишилась в землі, в крові землі, в її атомах,
Й тепер, коли приходить весна, вони пробивають вверх крізь землю, як корені.
І коли я бачу першу травинку, я маю переживання нуменозне,
Що це вони, мої прапрадіди, повертаються, щоб привітати мене,
Щоб сказати – ми були, ми жили, ми розцвітали й гинули, як ти теж будеш,
Й весна – це наш спільний привіт крізь час, крізь покоління, крізь дивну вічність.
Автор: Феофан Дорофійович
Останнє зерно
Весна робить з останнього зерна, що залишилось у землі під снігом,
Велике дерево, що годує сотні істот, що закриває землю від сонця й дощу,
Й в цій магії перетворення малого у велике живе чудо,
Що робить мене впевненою – й мої малі дії мають значення вічне й святе.
Бо невідомо, як муха, що летить мною біля щоки,
Перевернути весь світ, як одне слово правди розчинить гірку накладку,
Як одна сльоза прості, заживить гніток ненависті,
Й весна – це свідоцтво того, що малі чудеса існують і коються кожного дня.
Автор: Герман Сергійович
Гимн вечеру весни
О весно, вечерах твоя я співаю гімн,
Коли сонце сідає, а відтінок від дерев стає фіолетовим,
Коли птахи затихають, але земля ще живе й дихає напівголосно,
О, цьому гімну краї мого молитвовного, розпухлого серця!
Вечір весни – найбільш справжній час для роздумів й сокрушень,
Коли можна помиритись із минулим, прийняти теперішнє, витерпіти майбутнє,
Й я співаю, співаю гімн тобі, весна, мова мерщій, святійшій,
Ніж помяти звичайні літургії в церквах – гімн природи, жива молитва!
Автор: Анастасія Едуардівна
Епілог весни
Колись весна закінчиться й прийде літо,
З його грітком, ліністю, сонливістю, неготовістю до змін,
Й я будуй, як буваєш – как часто весна завершується, не розвіявши моїх обіцянок себе,
Й за те я борюся, намагаючись затримати весну у собі.
Але весна вчить мене відпускати, жити кожним днем повністю,
Не прив’язуючись до ілюзій, що вічність приходить з першою травинкою,
Й когда літо прийде, я буду вдячна весні за те, що була,
За кожну мить, яка мене робила живою, розпахнутою, святою й чесною.
Вірші присвячені вічній мудрості весни й оновленню людської душі.
