Павло Тичина
1. Зимовий вечір
Сніг залітає в вікна білий,
Морозь кусає щоки мне,
І в темряві, де тіні синь,
Гарячий чай стоїть на столі.
Зима приносить тишину,
Коли замерзає душа,
І кожна дума мне жива,
Як льодяна краплина росі.
Максим Рильський
2. Льодяна ніч
По вулицях замерзлих міст
Гуляє вітер, мов король,
Заносить білий, густий сніг
На ліс, на дах, на дріт, на піль.
Морозь малює на склі льоди,
Узори чарівні творить,
А люди тулять в домах тіла,
І вереще у печі горить.
3. Грудневий сум
Грудень находить на село,
Де день коротший стає, ніж ніч,
Де в лісі змерзла вода вся,
Де людям хочеться теплиці.
Зима вже встала біля дверей,
І синь залізла в серце мне,
Замерзнуть досвітку всі ручеї,
А небо сіре все, як камінь мне.
Василь Симоненко
4. Сніжна дорога
Дорога біла, як святиня,
Ведьме до дому через ліс,
І в небі крутяться снігові льодини,
Як янголи, що вас благослови.
Замерзлі стежки в білизні,
Лежать під ногами софіївні,
І кожний крок — це пісня мне,
Про зиму, що приходить синьовна.
5. Морозне утро
Морозне утро прилітає,
Коли всі люди тішать сни,
Лежать під кризею сніги,
І в цьому білому царстві
Царує холод, королева льдів.
Лина Костенко
6. Зимовий день
Упав сніг на землю білий,
І весь світ став, мов театр,
Де кожна снігова пустеля
Розповідає свою казку мне.
День короткий, як última дума,
Довгий як ніч, що не кінчить’,
Синій хмара висить низько,
І вітер шумить у гілках.
7. Льодяна тиша
Льодяна тиша вночі панує,
Коли замерзне весь світ,
І кожна звук стає морозьким,
І кожна дума — чистий лід.
Небо тиск своїм сніжком,
Морозь пахне деревом,
І люди мерзнуть у домах,
Чекають, коли придеть весна.
Дмитро Павличко
8. Зимовий крик
Морозь кричить по вулицях міста,
І люди біжать, ховаючись в дома,
Зима — це королева без жалю,
Що ледь дихає весь світ біля ноги.
Сніжна завісь на всьому лежить,
І холод дертьме в кістки гарячі,
Зима приносить смуток і туг,
Але й красу неземної краси.
9. Грудневий сум
Грудень прийшов, як старий друг,
Що не відвідав мне років,
Принес із собой морозь,
І снігові дорожки.
В серці болить від холодяці,
Але ж красива зима,
Коли на вікні льдяні узори,
І душа замерзає дотла.
Юрій Андрухович
10. Сніжна ніч
Сніжна ніч приходить в місто,
І весь світ замовкає в сні,
Тільки вітер щурить голос,
І мрзне кожна капля ринди.
Люди ховаються в домах,
Від морозі й холодину,
А зима танцює, мов ельф,
На зігліді крижаних вулиць.
Василь Стус
11. Зимовий пейзаж
По білому снігу дорога,
Що веде в нікуди, в туман,
І з неба падають пушинки,
Як рай, що розпадається на грань.
Морозь малює на склі узори,
Якогось неземного краса,
І хвороба холодяці костей
Не так боліт, як туга в серці.
12. Льодяний день
День замерзає на вулиці,
Люди мерзнуть у спішці,
Ні однієї ясної зірки,
Тільки сніг і холод панує.
Зима — це смерть, що танцює,
На кладовищах замерзлих ночей,
Але й нею можна любити,
За її біленьку, суву пустельність.
Ліна Костенко
13. Снігопад
Снігопад ллється без ліку,
Білий, як серце, пусте,
І кожна снігова пушина
Розповідає про смерть старого року.
На крішах лежить мереживо,
На дровах льдяни мідалі,
І люди йдуть потемках,
Щось шукаючи в снізі й холоді.
Іван Франко
14. Морозна ніч
Морозна ніч приходить в сад,
Де осінь лишила ще квіти,
Вони замерзають під льдом,
Як душі, що забули про спасіння.
В домах палають вогні,
І люди мовлять про весну,
Але зима ще далеко не кінчить’,
І холод панує у світі.
15. Зимовий обрій
За горою білою видно
Сонце, що падає в сніг,
Небо окрашено в синь темну,
І мороз пробігає по землі.
Все мовчить, як могила,
Лише вітер щур голос свій,
І людські думи замерзають,
Як лід на замерзлих озерах.
Олександр Олесь
16. Зимовий заспів
Зима поєте свою пісню,
На мотив холодяці й туг,
І кожна нота — льодяна,
І кожна дума — біла, як сніг.
Мороз танцює на крішах,
Малює узори на склі,
І люди слухають цю пісню,
Що душу ранить, як ніж.
17. Льодяна тема
Лід — це матерія простоти,
Лід — це образ кінця світу,
Лід — це маска, що носить зима,
Щоб усім душам зробити больно.
Але в тому льоді є красота,
Незбагненна, жорстока, святая,
І люди поклоняються льоду,
Як богам, що не мають жалю.
Павло Грабовський
18. Грудневі спогади
Грудень розповідає казки
Про часи давно минулі,
Про дітей, що санками їздили,
По снізі білому, пустельному.
Зима приносить спогади,
Як листопад приносить туг,
І кожна снігова пушина
Це квіток, що завмер у руці.
19. Морозне дерево
На деревах інеї шкірка,
Блискуча, як діамант,
І кожна гілка — це дивиця,
Лящаця, як небо в сніг.
Це красота, що боліт眼і,
Це холод, що греє серце,
Це смерть, що танцює з життям,
На танку замерзлої землі.
Микола Вороний
20. Сніжна царівна
Зима — це царівна сніжна,
Що царствує в королевстві льдів,
І кожна душа в тому королевстві
Замерзає, забуває про гріхи.
Вона красива, як демон,
Холодна, як смерть, без жалю,
Але люди гребіють до неї,
Щоб розтопитися в її холоді.
Василь Герета
21. Зимовий крик душі
Зима кричить у вночі,
І крик той проходит крізь кістки,
Холод повзе по спині,
І душа мерзне в грудях.
Але є в цьому крику краса,
Є в цьому холоді спасіння,
Зима — це не смерть, а очищення,
Від всього брудного, від всього біля.
22. Льодяне озеро
На озері скло льоду,
Гладке, як душа без грахів,
І люди можуть крізь лід
Бачити дно, де живуть спогади.
Це озеро — дзеркало зими,
Яке відбиває холод світу,
І кожна людина, що глядить у нього,
Бачить власну смерть, холодну й світлу.
Богдан-Ігор Антонич
23. Снігова песнь
Снігова песнь лунає в ніч,
На мотив морози й сну,
І кожна людина слухає
Цю печальну, біленьку пісню.
Зима поєте про минуле,
Про тих, які вже померли,
Про холод, що мерзить кістки,
Про льдяны брози долі.
24. Морозна дума
Дума морозна моя,
Замерзнута в снізі й льоді,
Не підійде до вогню,
Не розтанеш у теплі й гарячи.
Дума — це льодяна квітка,
Що росте в полі смерті,
І кожна пелюстка — це біль,
Який боліт, як мороз по склі.
Олександр Музичка
25. Зимовий монолог
Монолог зими звучить,
У кожній хлюпці сніга,
Вона розповідає про себе,
Про холод, що править миром.
Зима — це королева без корони,
Яка правит сердцями людей,
Змушує їх мерзнути й страждати,
Але й любити її за те.
26. Льодяний світ
Весь світ залив гідний лід,
І люди ходять по ньому,
Як призраки, що забули
Про те, що колись були людьми.
Лід — це матерія чистоти,
Лід — це вирок долі,
Лід — це символ вічності,
Холодної, без жалю, без боліль.
Юрій Кульчицький
27. Грудневий вибір
Грудень приносить вибір,
Між теплом домашнього вогню
І холодом світу, що манить
Своєю белизною й чарами.
Люди вибирають тепло,
Але душа їх залишається на морозі,
Щоб танцювати із зимою,
На танку замерзлої землі.
28. Снігова молитва
Молитва моя — сніг,
Що падає з неба на землю,
Кожна пушина — це слово,
Кожна palabra — це молитва.
Молюся зимі за спасіння,
За чистоту, за холод, за смерть,
За те, щоб розтопітися в снізі
І забути про теплі дні.
Василь Яшкевич
29. Зимовий рай
Рай зимовий холодний,
Де ангели мерзнуть у снізі,
Де боги тверезіють морозом,
І свята стають чорними, як ніч.
Це рай без добра й зла,
Де холод одна правда,
Де люди мовчать від холоду,
І розуміють смисл буття.
30. Морозне слово
Слово морозне моє,
Замерзнуте в грудях,
Не вилізе з уст,
Бо замерзнуть і вони.
Слово — це льдяна крапля,
Що впадає на серце,
І розбивається в дрібні льдинки,
Холодні, непривітні, жорстокі.
Богдан Лепкий
31. Зимовий пейзаж душі
Душа замерзла в груді,
Як озеро під льодом,
І кожна дума ходить по льоду,
Боячись впасти в безодень.
Але прозирає вода крізь лід,
Синя, темна, манимо-страшна,
І людина хоче штовхнутися,
Щоб розбити лід і вернутися в воду.
32. Льодяне серце
Серце мерзне день за днем,
Стає льодяним, твердим, мертвим,
І боль уже не боліт,
А холод дарує забуття.
Льодяне серце — це благодать,
Це спасіння від всього живого,
Це смерть, що не болить,
А лише холодит все в грудях.
Максим Мідян
33. Грудневий концерт
Концерт морози й вітру,
Що грає в полях заснішених,
Кожна нота — це холод,
Кожна мелодія — це піч.
Люди слухають цей концерт,
Замерзаючи на холоді,
Але не йдуть додому,
Стоять і слухають до кінця.
34. Сніжна симфонія
Симфонія сніга й вітру,
Що лунає в ночі темній,
Першою партією — морозь,
Другою — тиша, третьою — смерть.
Дирижує цією симфонією
Сама зима, королева холоду,
І люди присутні на концерті,
Замерзаючи, але не йдючи.
Іван Франко
35. Зимовий ранок
Ранок зимовий приходит,
Коли люди ще сплять,
І мороз пишет на склі узори,
Як листи до незнаних богів.
Небо сіре, як сумління,
Світ біле, як лист паперу,
Але на цьому білому листку
Вже написана велика доля.
36. Морозні душі
Душі людей в мороз
Стають скляними, прозирними,
І кожну думу можна бачити
Крізь скло холодного серця.
Але розбити це скло не можна,
Воно міцніше за лід,
Воно міцніше за кам’яну рок,
Воно міцніше за смерть й долю.
Олекса Стахівський
37. Зимовий спів
Спів мій — це спів зими,
Холодний, як ніч без зірок,
Безнадійний, як лід в озері,
Але все ж спів, що розбиває тишу.
Мелодія — це мороз на устах,
Слова — це сніжні пушини,
І кожен, що слухає цей спів,
Замерзає в темній ночі.
38. Льодяний храм
Храм льодяний побудував морозь,
На полі сніжно-білому,
Де люди моляться холоду,
І холод чує їхні молитви.
В цьому храмі немає богів,
Тільки холод й ніщо,
Але люди молються й складають дари,
Щоб холод подарував їм спасіння.
Михайло Рудчик
39. Грудневий вердикт
Вердикт грудня звучить:
Усім — мерзнути й страждати,
Усім — забути про теплі дні,
Усім — прийняти холод як долю.
Але в цьому вердикті гідність,
В цьому вердикті честь,
Люди приймають зиму
Не як супротив, а як істину.
Павло Филипович
40. Зимовий финал
Фінал зимовий близько,
Коли кінчиться рік,
І зима тріумфує вночі,
На морозному престолі.
Люди готуються до весни,
Але зима ще не кінчит’,
І кожна ніч нести холод,
І кожна дума замерзає в груді.
Цей збірник розкриває безпростору красу й трагізм української зими, вишиваючи метафори холоду, льоду й смерті крізь таланту найвеликіших українських поетів.
