Вільям Вордсворт
Нарциси
Я встав у піщаній долині,
Де золоті квіти цвітли,
Нарциси, як зірки в пустині,
Хвилями в танці летіли.
Лежав я на тілі землі,
Дивлявся на небо блакитне,
Природи святі матеріали
Співали мені пісні життя.
І повість про квіти чудесні
Живе в мойому серці досі,
Як тінь на крилах пісні,
Як роса на ранкових росах.
Лорд Байрон
Темрява морю
О морю дике, грізне, велике!
Хвилі твої як гнів богів,
В ночі космічній, в тисячі ліки
Стоять твої гідні дворів.
Гримиш ти грозою, сяєш молніями,
Танцюєш з вітром на світі,
Крещендо драми, симфонія станами,
Вічна творець у дніти.
Люди як мурахи в піску,
Перед величчю твоїм морозять,
Щоб збагнути твою велику виску,
Ми в трепеті й сльозах предбачу.
Джон Кітс
Осінь
Скажи мені, хто осінь малював,
Золотих барв дивовижною грою?
Листя як самоцвіти розкидав
На землю матір вільною рукою.
Холодний вітер гуляє по полях,
Збираючи останні докупи,
Прощання грустить у прозорих слах,
А птахи вже готують крильце в путі.
І в тиші золотавої беріз
Живе якась святая дума,
Що дарує нам в цей час подарунок
Красі й тоскі, сумі й туманну думку.
Персі Беш Шеллі
Гімн западу
О, сонце, що в забудь західній гасне,
Розпалюєш ти усе, що живе,
Твій промінь – це казка, твій взгляд – прекрасне,
На все сяємо даєш силу, слово.
Ночі приходять, але світ не вмирає,
В зірках горить вогонь твого духа,
І разом з табором планет танцює
Безмежність, вічна дума, як суха.
Заходячи в хмари, ти каєшся,
Але завтра знов встанеш у світі,
Вічне коло, де всі розумаються,
Що краса й смерть танцюють в єдиній піті.
Джордж Гордон Байрон
Скельні береги
На скелях світ висить, як приказка,
На краю прірви в морем бурлячи,
Де туман розтяжається як казка,
Білі шапки хвиль поскільки вільні.
Птахи лізуть вгору, крещендо звуків,
До неба простягаючи крила,
Величне видовище всіх мук,
Де смерть і життя живуть в єдиній сім’ї.
І людина стоїть одна, невелика,
На грані двох світів, на грані бреж,
Розуміючи, що її Музика
Лунає в心 природи, немов мрежа.
Томас Харді
Пустельне дерево
На холмі за селом стоїть одне дерево,
Криваві гілки вітру закруглять,
Немов танцюрист на сцені смерті,
Воно живе і плаче, і співає.
Листя обпадають кожен осінь,
Дерево обнажається до кісток,
В морозці першому стає воно іній,
І знову пробуджується в весну наново.
Мої очі бачать в ньому себе,
Самотність, стійкість, красу в болі,
На гарячому камені в дебрі
Живе легенда вічної волі.
Вільям Керлос Вільямс
Червона тачка
Так багато залежить
від червоної тачки,
облитої дощем,
біля білих курей.
На галявині розкидані камені,
трава прорисовується в щілинах,
вольюг летять комахи,
музика безголосна сирен звучить.
Червоний колір тримає світ,
як дитина тримає матір за руку,
коли йде в незнане,
в лісі, в морі, в долі.
Сем’ю Тейлор Кольрідж
Древній мандрівник
“Куди твоя мандрівка, странник осінню?”
Запитав я одного в лісі темному,
Його очі світилися як зірниці,
“До вічності, до сну, до мрії первозданної.”
Його посох міцний від дубового дерева,
На спині торба з піснями давнішніх днів,
Він ходить крізь ліс як привід від світу,
Шукаючи правду в обличчі гори.
“Ти був в цьому світі живим коли разів?”
Запитав я, хоча знав усе уже давно,
“Так, я був дитиною сонячної долини,
Тепер я дитина ночей синіх і холодних.”
Роберт Фрост
Дорога в лісі
Два шляхи розходились в жовтому лісі,
І мені жаль, що я не міг пройти обома,
Довго я стояв і дивився на один,
Поки не подумав про той другий.
Перший шлях вів в глиб старого лісу,
Деревця там старії та краще виглядали,
Другий шлях вів на гору, до осяйна,
Де бачиш на мили все моря золота.
Я взяв дорогу, що менше хтось ходив,
Найменше протоптану, найменше видиму,
Але в дорозі тій розумів я вдруге,
Що обидві дороги мною в тиш вели.
Вальтер де ла Мер
Льотна ніч
В ночі дикій, в ночі чорній,
Де магнолії цвітуть,
Світ здається мені, що, мрійно,
Душі птахів у них поють.
Місяць сяє крізь гілляння,
На траву знижується сніг,
Чую голос – це лиш гадання,
Чи то ангелів порухи світ.
В тиші тій святій й величавій,
Розуміємо, що на землі
Чудеса живуть у кожній травці,
І небо чує поклик невідомих ночей.
Джон Мейсфілд
Морська жага
Мені хочеться знов до моря,
До вітру, що гуля в лицо,
До гриму морської гордості,
До невідомих земель давно.
Земля мене давить, як камінь,
Як поле засиджує час,
Лиш морем живу я, морлицем,
Поза всім, що звичним нас разів.
Дайте мені корабель і вітрило,
Дайте мені горизонт далекий,
Нехай я вихину спину до зірок,
І відчую свободу, вічну, велику.
Вільям Блейк
Тигр ночей
О тигре, тигре, в ночі вічній!
Яким вогнем святим горіш?
Яких безсмертних рук властивій
Геній, науку, лиць творіш?
В деяких зірках блиск так чорний,
Що світ висить на голоссні,
Де тигр твій грізний, величавий,
Прогулює ночей, ночей.
І в тис ноллі неземній силі
Живе краса, живе беда,
Живе все те, що душу миліш,
І те, що дарує мукою слова.
Люцій Морган
Силует в тумані
В тумані сивому збігається світ,
І вишні білі світяться, як привид,
Мої очі ловлять останній промінь,
Того, що bylo раніше, давно, в минуле.
Фігура в тумані проходить в молчанні,
Кого вона, цей дух, цей образ древний?
Може то дух мого дитинства, мрій,
Що в час ночей повертається коней?
В тумані всі віки змішуються в один,
I минула, й теперішня пора,
I не розібрати вже, що це – твій сон,
Чи то реальність, вічна вода.
Анрі Мішо
Метаморфози трави
Трава росте там, де не варто їй рости,
В щілинах камені, між кісток камінь,
Вона живе як мистець без остудбеси,
Танцюючи в вітрі свій танець танець.
Кожен листок – це маленьке крило,
Що тримає світ на своїх плечах,
Кожен стебло – це свіча,
Що світить в темряві й ночах.
І людина йде крізь цю траву,
Не помічаючи краси, сумі,
Що кожна тинка має свою мову,
Якою розповідає про долі й дні.
Чарльз Бодлер
Квіти в поцілунку ночі
Ночі гарячі, розпалені,
Квіти розкривають листи,
В поцілунку вони схвалені
Всіма ароматами числить.
О, красо, що в тьмі розкривається,
Навіщо тебе робиш дивна?
Тебе хто-то крізь коридори,
Вів сюди з землі первозданної?
І в ночі тій, в тій темряві,
Видать крас нам лиш тіні,
Але в тіні той чаруючій,
Живе правда, святина віні.
Альфонс де Ламартин
Озеро
О озеро спокійне, розпустимо смирні,
О озеро, де неба образ живе,
На твоїх хвилях плавають сніданки ліній,
В тобі горить вогонь, якого нема вже.
Сідаю я на берег у час схід сонця,
І чую голоси божественні, чисті,
Вони розповідають про чудо, про боротьбу,
Про то, що вічне в нас, що тілеснизму мінеть.
О озеро святе, о дзеркало небес,
Приймаючи мені в твої обійми,
Щоб забув я про біль, про суєту повсім,
І жив би я в гармонії з дивом величавим.
Вільям Вордсворт
Хмари над долиною
Хмари плавають над долиною,
Як китами в небес морях,
Вони несуть з собою сповідь дивну,
I розповідають про сімонів розраз.
Мій дух летить разом з ними,
Вгору в безмежність, до звізд,
Там де немає ні часу, ні беди,
Де вічність живить своїм мовчазним поклад.
І коли хмари розходяться в сторони,
Й сонце освітлює знов землю святу,
Я бачу краще світ, краще розумію слова,
Що шепчуть мені в душу боги давни.
Жан Артюр Рембо
Запах прісної ночі
Ночей запах приносить розуму,
Те, що люди забули давно,
В листях звільни розводяться мудрість,
Крізь деревця пливе вода.
Я прибігаю до річки в ночі,
Де місяць відбивається білий,
I старостей душа мен зозволяєть,
На миг відчути блаженство, що міліш.
О, якби весь світ міг прокинутись,
Відчути в тишині святої сил,
То піснями б поплавав вулицями,
И вічна радість б залила всю хавіл.
Еміль Верхарн
Вітер в листопаді
Вітер грає в листопаді,
Розкидає листя як монети,
На грунту холодному зі млади
Лежать вони розділені в сніги.
Вітер – це музикант дикий,
Що грає на скелях, на деревах,
На стриченнях людях й немов щикий
Прискорює ритм всіх справ.
І слухаю я музику цю дику,
Розумію, що не одна я в світі,
Що вітер – це голос природи велики,
Що говорить мені про то, що нові ніти.
Еміль Дікінсон
Той птах без пір
У мене є птах без пір,
Що сидить в серці й поєш,
Зраниці й до вечір,
Найслащавішу піс небесну.
Не надаю я йому хліба,
Ніколи не проса воду,
Але він пісню мне найста,
Що викривляє всі беди на роду.
І вночі, коли темрява вліва,
Цей птах поєш тихо, як шепіт,
І дарує мені надію,
Що завтра будеть в світі гарно, чепіт.
Густаво Адольфо Бекер
Вовк під місяцем
Вовк гуляє під місяцем,
Сірим його хвіст волосся,
На його лиці біль, как знак,
Що він прожив вік у боротьбі, крос.
Місяц дивиться на вовка,
I поекуються два святе,
Один у небі вічно гарна,
Другий на землі у беді.
Вовк воє, о, як сумно чути,
В його голосі вся біль світу,
Але також в ній силу й красу,
Вічного боротьби, вічного світу.
Віктор Гюго
Гроза в горах
Гроза приходить в гори,
Небо рветься від грому,
Лісу качаються боки,
Земля стрясаюць волосу.
Вогонь молнії палить,
Дощ бече по обличчю,
I в цьому хаосі яв,
Видаєць красо, могич.
Природа показує силу,
Що людська розум не в силах,
I в грозі тій, в тій дикій вилі,
Розуміємо ми силу його сил.
Генріх Гейне
Горі пісня
На горі сидить молодець,
Й співає пісню про любов,
Його голос летить до небес,
I слухає його весь гір, весь лов.
Гір не потребує слів,
Вона розуміє язик серця,
І в кожній ноті, в кожному співі,
Живе любов, жива палалі.
І піс та розноситься у світ,
В усі землі, у всі брега,
Де люди слухають й розуміють,
Що в красі й в піса живеть вся беда.
Огюст Барбі
Лісовий фльонер
Лісовий флюер живе в тишині,
Між гілля та корінням,
Я розумію його мовлення,
Мову природи, без слів, в миканні.
Він розповідає про роки,
Про те, що росло й помиралось,
Про птахів, звірів, про пісні,
Про те, що радість в серці живалось.
I я прислухаюсь до його голосу,
I чую в ньому мудрість віків,
Й розумію, що Розум живий,
Що дарує крас нам завіків.
Джордж Бернард Шоу
Скритий сад
За забором, за садом гарним,
Живе сад, що ніхто не знає,
Там розквітають квіти на фарні,
I птахи поють, і золоті сонечка гуляють.
Я знайшов невеличкі дверцата,
Що закриті від усього світу,
І коли відкрив їх, то богата,
Такої краси не видів ніхто.
І чув я там голоси давні,
Й вірні, що минули років,
I розуміючи, що священні,
Всі таємниці землі, всіх доріг.
Верлен
Осіння музика
Осінь грає на фортепіано,
Кожна нота – це стебло, що в’ється,
Мелодія чи то грустна, чи то радісна,
Розповідає про те, що життя непевне, що хиба.
На кожну ноту падає листок,
І танцює він в ритмі симфонії,
Природа дирижує, немов чарівник,
Усім світом, всій гармонії.
И слухаючи цю музику,
Я розуміюю, що все в світі – це мистецтво,
Що краса живе в кожній мить,
I небо нас хилить до цієї істини серцю.
Артюр Рембо
Пробудження в лісі
Прокинувся я в лісі густому,
Де сонце не може пройти,
I вволі у золотому
Живе тиша святої тлі.
Обережено я піду
Крізь мох та гілляння густе,
На мої ноги впадає приду
Золотих промінів блиск чистий.
I розумію, що світ це храм,
Де всяке дерево – святиня,
Де Бог живе в кожному стеблі,
В кожній травці, в кожній картини.
Анатоль Франс
Де живуть богиня лісу
В глибині лісу живе богиня,
Що охороняє всі дерева,
Її рукава – це гілляння хиння,
Її голос – це вода.
Я чув одного разу її пісню,
Коли гуляв я крізь ліс,
Вона розповідала про вічну місію,
Про те, що святий є кожен з нас.
И щось у мені змінилось,
Я зрозумів, що я – дитина лісу,
Що я належу цій земній землі,
І що вона мене кличе в місію.
Коррадо Гоббіно
На краю прірви
На краю прірви стояв я,
Дивлячись в безнесть голубу,
I чув я голос богів, земля
Говорила, шепотіла про… про?
Про те, що все мине, все пройде,
Що смерть й життя – це один танець,
Що на краю прірви ми стоїм,
І неверно нам думати, що це фінанс.
I спас, але в той момент зрозумів,
Що краї прірви везде живуть,
Що кожен день – це новий краї,
I кожен миг – це вибір, путь.
Катуліл
Подорож на море
О море! Я люблю твої хвилі,
I я хочу з тобою танцювати,
Піти туди, де немає шили,
De вечність нас буде обіймати.
Лиш у морі я відчуваю вільність,
Від всіх беріг, від всіх болів,
Морська піс поднесить мене в вільність,
Де Бог живе без слів, без слів.
I хай я тоне в морських хвилях,
Хай я полину в морську глиб,
Бо там, в світі морськім, безграничнім,
Я знайду правду, радість, я причин.
Василь Сумаруков
Ріка пісні
Ріка тече крізь лісу нікому,
Вона співає пісню дивну,
До темної лісу, в мою дому,
Вона приносить мені нотку мову.
Я сідаю на берег і слухаю,
Як вода переспівує з вітром,
Вона розповідає мені про таємниці,
Про те, що іде нікому назад.
И я розумію тоді повністю,
Що ріка – це мудрець старий,
Що вона вірна своєю якістю,
Що вода – це вічна путь, вічна вік.
Абель Дорезаль
Вечір над озером
Вечір спускається на озеро,
Розливаєть світ золотаво,
I небо переходить з блакитного в сіро,
В аметист, в пурпур, в драгоцінно.
Вода в озері стає дзеркалом,
На якому сяють зірки й місяц,
I людина стоїть там, безголосно,
Чуючи серцем весь цей чарівний сліз.
Вечір – це час мислі і розумінням,
Коли людина в собі залізає,
I відчуває вона Божий дар часу,
I розуміє, як прекрасна планета.
Анрі де Ренієр
Північна зоря
Північна зоря тріпоче в небі,
Зеленим світлом весь світ охоплює,
I мені здається, що я в небеси,
Де ангелів крила над землею пуються.
Я смотрю на цю красу,
I не можу відвести свого взгляду,
Північна зоря дарує мені часу,
Коли я розумію смисл, коли я в раду.
О святе світло небес далеких,
Прощайте мені мої гріхи,
І покажи мені, у тій красі велики,
Дорогу до истин, дорогу в вищи.
Жюль Лафорг
Після дощу
Після дощу земля розквітає,
Кожна травка, кожен квіток,
Вода несе їм силу, сяє,
I в кожному листку живе сок.
Я гуляю по мокрих доріжках,
Вдихаю запах свіжості, землі,
И відчуваю я в цьому спохватку,
Що життя вічне, що воно в сні.
После дощу світ стає новим,
Все переродження, все поновляється,
I я вірю, що з новим днем новим,
Моя душа також оживляється.
Леопольд Жакоб
Гімн гірським вершинам
О гірські вершини святі!
Я піду до вас з поклоном,
I на вашій найвищій висоті
Відчую я голос Божий, як звон.
На вершинах живе чистота,
Немає там брехні, немає біді,
Лиш небо, лиш зірки, святість, святіння,
I людина стає малою, але священні.
Гірські вершини – це храми,
Де молиться весь світ молча,
I кожна людина, коли при нам,
Розуміває, що Бог живе, скорча.
Жан-Батіст Сент-Екзюпері
Пустеля розквітає
Пустеля м’яка й молода часом,
Коли приходить влага й тепло,
I квітки розкриваються з час,
Як сон, як чудо, як рівно.
I людина, що блудив в пустині,
Знаходить в квітках відповідь,
На все, що мучило його в житті,
На всі вопросы, що його беспокоить.
Пустеля вчить нас терпіння,
I вчить нас чекати чуда,
I вчить нас, що в найточнішій беді,
Живе надія, як зірка ясна.
Морис Метерлінк
Крилики в траві
В травці живуть крилики малі,
Вони поють свою пісню,
Під місяцем танцюють в жіночі ролі,
I світ слухає їх пісню.
Крилики – це мудреці природи,
Вони знають таємниці землі,
Вони поють про радість, про уроди,
Про те, що все скінчиться, все біді.
I слухаючи крилики,
Я розумію дивний закон,
Що в найменші випадки живіти,
Живе велика істина, живе закон.
Максим Максимович
Тінь на озері
На озері тінь від облака,
Рухається крізь воду,
Як привид, як минув, як мова,
Розповідає про щось цікавого.
Тінь змінюється кожну мить,
Вона гра світла й темноти,
I людина не може їй повірити,
Не може схопити на себе, не може їй слідити.
Але я бачу в цій тені,
Образ мого самого,
Того, хто змінюється щодня, що може, кого,
Того, хто літ в цьому світі, як облако.
Дельфін Делюш
Цвітіння ліщини
Ліщина розквітає весною,
Дарує нам свої золоті квіти,
І весь ліс тремтить від радості,
Від такої красоти, від священної слити.
Цвітіння ліщини – це символ,
Що весна приходить, нова жизнь,
I все, що було мертвим, засипалось сніжком,
Знову розквітає, знову живе, знову мовить.
I я зупиняюсь перед деревом цим,
I вклоняюсь йому з поклоном,
За те, що воно мне показує кожен рік,
Красу, надію, світ новий, новий закон.
Еміль Верхарн
Красо вечірня
Вечер спускається на землю,
I весь світ переходить в сніп красоти,
Сонце закидується в золотую шельму,
I небо забарвлюється в усі кольори святості.
Вечер – це час зойче,
Коли все живе переводить дихання,
І людина відчуває себе дитиною,
Дитиною велику землю, яка навчає.
О красо вечірня, залишися зі мною,
Не йди так швидко в ніч,
Дай мне повне време для святого роздумування,
На краю мріях, на краю мін.
